Історія лікарні

ХЕРСОН. ПОЧАТОК СТОЛІТТЯ

Століття в контексті історії – невеликий період.

Сто років в історії міста – значний відрізок часу. А якщо врахувати, що в цей період жили і трудилися городяни, відкривалися навчальні установи, лікарні, забудовувалося місто – значимість пережитого зростає. Адже працею городян створюється слава міста.

Початок ХХ століття в Херсоні, так само як і у всій країні, ознаменувався розквітом культури. Все більше заможних городян підтримують художників і артистів … Благодійність для херсонців була справою честі. Відкриваються гімназії та прогімназії, в дар місту передаються лікувальні установи. Особливим можна назвати 1914 рік. І не тільки тому, що 1 серпня Німеччина оголосила війну Російській імперії, що стала не тільки Першою в ХХ столітті, а й Світовою, якою було охоплено більшість європейських країн. У Тетянин день, 25 січня, відкрилася “Лікарня імені Афанасія і Ольги Тропіних”, споруджена на кошти їхніх спадкоємців» і була подарована місту братами Тропіними. 26 жовтня 1914 відбулося урочисте освячення нової будівлі херсонської Громади сестер милосердя …

Наприкінці 1911 року Піклувальна рада Громади сестер милосердя оголосила конкурс на складання проекту нової будівлі для Громади. Стара будівля, в якому вона розташовувалася з часу свого заснування, не відповідала запитам часу невеликою кількістю приміщень та відсутністю необхідного лікарського обладнання. Потрібно було змінювати ситуацію кардинально. Підтримку пообіцяв і новий губернатор барон Гревеніц Миколай Олександрович. Але більшу участь в появі нового медичного закладу взяла його дружина, баронеса Анна Михайлівна Гревеніц, яку по праву можна назвати натхненницею і душею нового проекту.

З рукопису повісті «Білі голубки»

«Баронеса Гревеніц уважно слухала доповіді претендентів. Одним із останніх представляв свій проект київський інженер Модест Дмитрович Дорнберг. Анна Михайлівна чула позитивні відгуки про нього та про його проекти гімназії в м. Гайсині.

– І останнє. Будівлю передбачається побудувати в стилі «ампір» і вона  буде в три повних поверхи, з підвалом і мансардним приміщенням. Загальна довжина будівлі по фасаду 26 сажнів, ширина 5 сажнів, висота його від краю землі до основи даху – 6 сажнів. Будівля складається з основного корпусу і прилеглих до нього двох крил. Має п’ять входів: в центрі переднього фасаду – головний вхід, що веде на центральні сходи, на бокових фасадах – по одному входу, що ведуть на бокові сходи, а на задньому фасаді, на сходах – один вхід, що веде в напівпідвал на ліву бокову сходину і вхід , що веде в центральний виступ із двору в вестибюль основної будівлі. Дякую, я закінчив.

Членам Піклувальної ради Громади, що заслуховували надані проекти необхідно було прийняти відповідальне рішення, тому питання до київського інженера були. Модест Дмитрович на них відповів, і також повідомив, що матеріалом для спорудження будівлі є виключно палена цегла, фундамент буде зроблений з цегли-залізняку, а стіни в особливих місцях – з найкращого одеського та очаківського каменю, в іншому буде використана місцева цегла.

– Враховуючи, що будівлю буде побудовано в кращій частині міста – фасад будівлі з боку Говардівської вулиці буде облицьований білим інкерманським каменем у вигляді плит товщиною 4-6 вершків, а дах – залізний …

Анна Михайлівна подякувала всім претендентам, які надали свої проекти для ознайомлення журі, і повідомила, що після прийняття в найкоротші терміни Піклувальною радою рішення, воно буде повідомлено учасникам конкурсу.

Баронеса Гревеніц прибула в Херсон в 1911 році, після призначення чоловіка, Миколая Олександровича Гревеніца, херсонським губернатором 28 лютого. Познайомившись із дворянським зібранням, вона побачила людей, небайдужих до проблем міста, що намагаються допомогти місцевому самоврядуванню.

Збір коштів на будівництво нової будівлі був вже оголошений. Одними з перших свою лепту внесли херсонський губернатор і відомі благодійники міста: барон Фальц-Фейн, засновник заповідника Асканія-Нова, брати Тропіни, які щойно відкрили міську лікарню, меценат Петро Іванович Соколов.

З вірою в Божу допомогу і непохитну надію на широку відкритість людського серця до добрих починань, баронеса А.М.Гревеніц енергійно приступила до здійснення передбачуваного спорудження нової будівлі Громади сестер милосердя.

До жовтня 1913 року, коли споруда будівлі була здана на торгах купцеві Гольденбергу, який уступив із кошторисних цін частину коштів, в розпорядженні Піклувальної Ради Громади знаходилося менше 115 000 рублів, і тому необхідно було для здійснення забудови вишукати ще значну суму.

Дізнавшись про це Анна Михайлівна прийняла рішення докласти зусилля і всі наявні зв’язки для завершення задуманого. В січні 1914 року баронеса поїхала до Санкт-Петербургу, де шляхом особистих клопотань, встигла виклопотати в Головному Управлінні Російського товариства Червоного Хреста додатково для спорудження будівлі суму, вказавши на необхідність для місцевого населення якнайшвидшої споруди будівлі нової лікарні Громади, зі спеціальними її відділеннями – водолікарнею і рентгенівським кабінетом.

 Анні Михайлівні вдалося зацікавити місцеві установи, товариства і приватних осіб пожертвувати на споруду значні суми. Говорили, що сама імператриця взяла участь у вишукуванні коштів.

Піклувальна рада Херсонської Громади сестер милосердя Російського Товариства Червоного хреста в 1914 році:

Попечителька Громади – баронеса Анна Михайлівна Гревеніц.

Товаришка попечительки – Ольга Миколаївна Горич.

Члени Ради:

Є.М. Білім, З.О.Булацель (від місцевого Управління Червоного Хреста), М.І. Гошкевич, Л.А. Завадська, М.Я. Іванова, священик Феодор Калінічук, Є.Ю. Каруана, В.І. Лінке, А.І. Марченко, Г.Г. Мілеант, законовчитель отець Іоанн Михайлівський, Ф.Я. Меднов, І.С. Пальченко, Б.М. Пулевіч, О.В. Рекало, О.І. Соколова, А.А. Сорокін, Р.А. Сотнічевскій, К.В. Стрельченко, А.Г. Шаад (головний лікар Громади), П.П. Якубовський (діловод).

 

ВО ИМЯ МИЛОСЕРДИЯ…

Добрые, кроткие милые лица…

Белый платочек и крест на груди…

Встретишь тебя, дорогая сестрица,

Легче на сердце, светлей впереди.

Молодость, силы и душу живую,

Светлый источник любви и добра, –

Все отдала ты в годину лихую, –

Неутомимая наша сестра!

Тихая, нежная… Скорбные тени

В кротких очах глубоко залегли…

Хочется встать пред тобой на колени

И поклониться тебе до земли.

 

Николай Николаев «Сестра»,

1915 год

Білі голубки … Кого з такою ніжністю могли називати? Так називали жінок, які присвячували себе дуже важкій, але прекрасній справі. Служінню людям в ті хвилини, коли до людини приходить біда – хвороба. Люди, які усвідомлюють допомогу ближньому як свій обов’язок, приймаючі чужий біль як свій, здатні винести тяжкі випробування і не втратити людяності і доброти. Всі ми поважаємо працю лікаря, який зробив операцію, але дуже часто забуваємо про тих, хто після операції виходжує хворого …

… Історія Херсонської Громади сестер милосердя пов’язана з історією руху Червоного Хреста. 17 лютого 1863 р.,за ініціативою громадянина Швейцарії Анрі Дюнана, організований «Міжнародний комітет допомоги пораненим», перейменований в 1876 р. в «Міжнародне товариство Червоного Хреста».

 

Цитата з Вікіпедії:

«Швейцарський письменник і журналіст Анрі Дюнан в 1859 році став випадковим свідком битви при Сольферино між об’єднаними військами Франції, П’ємонту і Сардинії з одного боку і австрійської армії з іншого. Дюнана потрясли картини кровопролиття і людських страждань. Після повернення до Женеви Дюнан написав книгу «Спогад про битву при Сольферино» і вирішив зробити все можливе, щоб надалі зменшити страждання воїнів.

Книга отримала серйозні відгуки, в підсумку, в лютому 1863 р., благодійна організація «Женевське суспільство благоденства» сформувала комітет із п’яти осіб, перед яким було поставлено завдання розглянути пропозиції Дюнана. Пізніше, в тому ж році, в Женеві була скликана міжнародна конференція, на якій і був заснований Червоний Хрест. Емблемою товариства був обраний швейцарський прапор, на якому колір червоного поля був змінений на білий, а колір білого хреста – на червоний. Комітет з п’яти осіб згодом отримав назву «Міжнародний Комітет Червоного Хреста».

В серпні 1864 р. була підписана Женевська конвенція «Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях». На конференції було прийнято Міжнародну угоду, яка діє до сьогодні. «Військово-медичні установи є нейтральними і недоторканними, вони повинні надавати допомогу хворим і пораненим не тільки своєї країни, але й інших країн».

У 1867 році до Женевської конвенції приєдналася Росія. Було створено товариство опіки про поранених і хворих воїнів. Товариством Червоного Хреста опікувався Царський двір.

Громади сестер милосердя були створені в Москві, Петербурзі, Одесі та інших містах Російської імперії.

У 1893 році була створена Громада в місті Херсоні.

25 березня 1914 року відбулася закладка, а через 7 місяців – 26 жовтня 1914 року – урочисте освячення лазарету.

Із рукопису повісті «Білі голубки»

“Ранішнім жовтневим ранком Анна Михайлівна Гревеніц йшла вулицею до Успенського собору на богослужіння. Сьогоднішній день був для неї особливий – пополудні мало відбутися освячення довгоочікуваної лікарні Громади. Вона згадувала, як 25 березня, в середу, в день Собору Архангела Гавриїла, з Божою допомогою відбулася закладка та розпочато будівництво нової будівлі. Скільки надій покладалося на місцевих благодійників, і вони їх виправдали. Кошти збирали всім світом не тільки в Херсонській губернії, але відгукнулися і дворяни сусідніх губерній і повітів, і північної столиці – Санкт-Петербурга … »

 

Натхненна енергією своєї Головуючої, Піклувальна Рада Громади, яка організувала із членів своїх та інших осіб особливу будівельну комісію для спостереження за спорудженням будівлі, доклала всіх зусиль до якнайшвидшого, але, разом з тим, і без шкоди для якості споруди, завершенню робіт. В будівельну комісію увійшли: голова  Н.П. Білім і члени: протоієрей отець І. Михайлівський, В.І. Бродовський, В.П. Григоревський, А.Г. Шаад і В.Ф.Пейффер.

Після оголошення 1 серпня 1914р. Німеччиною війни Росії, виникла нагальна необхідність у приміщеннях для поранених. Початковий план обладнання лікувальної установи, за пропозицією баронеси Гревеніц, був дещо змінений, і всі кошти й зусилля були спрямовані до якнайшвидшого закінчення спорудження нової будівлі Громади.

Енергія і праця головуючої Громади, членів будівельної комісії та Піклувальної ради увінчалися повним успіхом. Через сім місяців після закладки, нова будівля відкрила свої гостинні обійми для нужденних в лікуванні та догляді доблесних захисників країни.

З рукопису повісті «Білі голубки»

«Недільний день 26 жовтня 1914р. видався по-осінньому прохолодним, але сонячним. На початку 12 години до нової будівлі громади прибула попечителька Громади – баронеса А.М. Гревеніц. Вийшовши з коляски, вона пройшла до центрального входу, ще здалеку побачивши, що її вже чекали члени будівельної комісії. Разом з ними знаходилися і безпосередні винуватці торжества – інженер-будівельник Модест Дмитрович Дорнберг і підрядник споруди будівлі М.А. Гольденберг, які піднесли баронесі квіти.

Першим звернувся до баронеси Н.П. Білім – голова будівельної комісії:

– Анно Михайлівно! Сім місяців тому, завдяки Вашим турботам, відбулася закладка будівлі херсонської Громади, і робота велася протягом усього цього часу з гарячковою поспішністю, ні в чому не відступаючи від проектів. Війна, що нахлинула, дещо уповільнила хід робіт і віддалила час закінчення будівлі, але вірте, баронесо, що і будівельна комісія, і інженер-будівельник, і підрядник – всі ми докладали усі наші зусилля до того, щоб з честю виконати покладену Вами на нас задачу. Від себе особисто та від будівельної комісії, я приношу Вашій високоповажності глибоку подяку за ту живу і невтомну енергію, яку ви проявили в цій справі, котра підбадьорювала нас і допомогла привести розпочате до благополучного кінця. Ви весь час були душею цієї справи, і Ви, без сумніву, першою повинні увійти в зовсім готову і обладнану будівлю.

З цими словами Н.П. Білім підніс попечительці Громади  баронесі Гревеніц дубову скриньку з срібним ключем від головних дверей будівлі. На кільці ключа були вигравірувані дати «25 березня – 26 жовтня 1914 року»- дати закладки та відкриття будівлі.

Прийнявши ключ, Анна Михайлівна звернулася до присутніх:

– Панове! Хочу висловити щиру подяку вам за вкладену працю по спорудженню будівлі, такої необхідної місту і нашій країні в настільки нелегкий час. І запрошую вас пройти разом зі мною.

З цими словами, вона дістала ключ і, відімкнувши двері, увійшла до приміщення … »

Незабаром почався з’їзд маси осіб, запрошених на урочистість освячення. Серед гостей були: Піклувальна рада Громади в повному складі, член Державної ради, дійсний статський радник Сергій Миколайович Гербель, який займав в 1900-1902 роках пост голови Херсонської губернської земської управи, а нині був членом Комітету опіки з трудової допомоги. У роки Першої світової війни був головноуповноваженим з постачання продовольства Російській армії; пан херсонський губернатор, Камер-юнкер Двору Його Імператорської Величності, статський радник барон Миколай Олександрович Гревеніц уповноважений Російського Товариства Червоного хреста кавалер орденів Святого Станіслава 2-го ступеня, Святої Анни 2-го ступеня, Святого Володимира 4-го ступеня; дами місцевого вищого суспільства; представники урядових, громадських та приватних установ і велика кількість запрошених. Чин освячення будівлі Громади проводив преосвященний Прокопій, нещодавно призначений вікарієм Херсонсько-Одеської єпархії з титулом Єлисаветградський, разом із соборним духовенством і священнослужителями, при хорі півчих.

З рукопису повісті «Білі голубки»

«Перед проголошенням “многая літа” Государю Імператору, його преосвященство звернувся до присутніх на молебню з наступним словом:

– На наших очах відбувається велика, але і страшна справа. На Західному фронті сходяться мільйони людей, прагнучи якомога більше знищити один одного. Кров ллється там потоками; жах страждань панує там у страшній силі. Але всемогутній Бог і виникаюче зло спрямовує до добрих дій, до моральної користі людей. Відверніть на хвилину ваші духовні погляди від жахів, що кояться на полі битв, озирніться навколо, та серця ваші сповняться радістю, як наповнюються тріумфуванням серця тисяч тих людей, урочисті кліки яких доносяться зараз сюди …

У відкриті вікна вестибюля лікарні доносилися спершу неясні вигуки, але поступово крізь наростаючий шум можна було розчути окремі вигуки і крики «ура!». В цей час до будівлі Громади підійшла численна юрба маніфестантів із співом народного гімну і кліками «Хай живе Государ Імператор!», «Хай живе Росія!»

– Ці кліки, – продовжував преосвященний Прокопій, – яскраво свідчать про те, що всі наші почуття, помисли і прагнення спрямовані на досягнення однієї мети, що зараз стоїть перед обличчям нашої Батьківщини. Випробування, послане нам Богом, є свого роду важкий хрест страждань, покладений на нас. Велика сила духу народного, велика і нескінченна милість Господня! З Божою допомогою ми перенесемо послані нам випробування. Хороший, щасливий час, незважаючи на тягар страждань, доводиться переживати нам. Немає ніде і ні в чому ворожнечі. Всі стали братами: і вельможі, і простолюдини, і багаті, і бідняки з’єдналися разом.

Ще так недавно багато у вині шукали порушення нервів, забуття, і без вина останнє здавалося немислимим. Але ось немає вина, а душа наша сповнена натхнення, енергії, як ніколи, збудження благородного, особливого. Це особливе життя душі відігнало від нас прагнення до гріховних мирських задоволень.

Наскільки різко змінився настрій всього суспільства без відмінності його чинів і станів, ясно спостерігається там, де випадково збираються люди всіх положень – на вокзалах, пристанях, в вагонах залізниць. Любов і мир панує тепер між людьми, навіть тими, що випадково зібралися. Хіба це не велике щастя і хіба це не вища краса людського життя!

Чи ж не те єднання сил духу і тіла, людей знатних і простих, багатих і бідних, ми бачимо сьогодні, будучи присутніми на торжестві освячення цієї великої, добродійної установи, так швидко створеної і прекрасно обладнаної на допомогу нашим дорогим доблесним воїнам, тим, що кров’ю своєю закарбували вірність обов’язку і любов до рідної країни?

Я молю Господа Бога, щоб це єднання між нами зростало і міцнішало, щоб палкий вогонь любові до ближнього, спрага до праці та енергії не покидали нас. Це дасть нам жити і ніякі біди нам не будуть страшні, а страждання дрібними.

Закликаю на всіх вас Боже благословення!

З цими словами преосвященний осінив хресним знаменням присутніх і продовжив молебень.

Миколай Олександрович Гревеніц, херсонський губернатор і чоловік Анни Михайлівни, взяв слово відразу після молебню:

– Як уповноважений Головного управління Російського товариства Червоного Хреста і представник Верховного Начальника санітарної та евакуаційної частини з усіма моїми душевними силами приєднуюся до тієї великої радості, котрою, без сумніву, сповнені зараз серця членів Піклувальної ради Громади і будівельної комісії, бачачи так швидко і славно справу будівництва та устаткування цієї установи, що завершилось, та призначеного полегшити і вилікувати страждання наших доблесних поранених і хворих воїнів. Побажаємо від душі тим із них, кого не пощадила ворожа куля швидше потрапити сюди, де вони зустрінуть ласкавий і турботливий за собою догляд  і, у всеозброєнні науки, медичну допомогу, а здоровим їх славним товаришам побажаємо продовжувати свій переможний хід вперед до повної і остаточної перемоги над ворогом. Схиляючись перед їх геройською доблестю проголосимо Верховному Вождю землі Руської, нашому Государю Імператору «ура!»

Підхоплене усіма присутніми дружнє «ура!», разом зі звуками народного гімну широкою хвилею лунало по великим приміщенням Громади, і ніби у відповідь йому, з вулиці, де в цей час зібралася тисячна юрба херсонців, вривалося ще більш потужне «ура!» і звуки народного гімну, посиленого оркестром музики і хорами учнівської молоді. Так торжество освячення будівлі Херсонської Громади сестер милосердя з’єдналося з народним тріумфом з нагоди славних перемог нашого воїнства над ворогом і перетворилося на грандіозне національне торжество.

Анна Михайлівна була розчулена до сліз …

Про що в таку урочисту мить думала баронеса, можна лише здогадуватися. Такі моменти надихали. Можливо, вона згадала 29 червня 1912 року, день першопрестольних апостолів Петра і Павла, коли вперше в Херсоні було проведено свято «білої квітки», спрямоване на збір пожертвувань для хворих на туберкульоз.

Газета «Южная Русь» писала: “Херсонці, за малим хіба винятком, ставилися до пропозицій купити “білу квітку” привітно, добродушно. Буквально все місто було охоплене мережею збирачів, які з рідкісною любов’ю виконували свою святу справу, не шкодуючи ні сил, ні здоров’я. Завдяки святу вже до 10 години ранку на вулицях та в громадських місцях, особливо біля Успенського собору, не можна було зустріти жодної людини, груди якої не прикрашала біла квітка. Купували квітку буквально всі, без різниці статі, віку, звань, станів і віросповідання. Сміливо можна сказати, що кожен вважав для себе ганьбою з’являтися на вулиці без “білої квітки” в петличці. Люди прості, не обізнані з метою свята, розпитували, на чию користь збирають гроші, і отримавши відповідь: “на користь сухотних”, опускали в кружки мідні та срібні монети, побожно при цьому хрестячись …” Тодішня наснага і єднання херсонців дозволили зібрати значну суму .

З рукопису повісті «Білі голубки»

“Звернувшись до присутніх, баронеса Гревеніц подякувала всім благодійникам та меценатам, висловлюючи почуття радості з приводу закінчення близької її серцю справи спорудження нової будівлі Громади.

Від будівельної комісії слово взяв старший лікар Громади Альберт Готлібович Шаад (перший головний лікар лазарету), який висловив щиру радість, як лікаря, що на долю його випало рідкісне щастя бути присутнім на відкритті в Херсоні лікувального закладу, побудованого і обладнаного за останнім словом технічної та медичної науки. Як член Піклувальної Ради Громади, він висловив радість, що на долю його випало рідкісне щастя брати участь у створенні лікувального закладу саме в той час, коли в ньому відчувається така нагальна необхідність.

– Вся робота Червоного Хреста в мирний час, – говорив він, – спрямована на те, щоб бути готовим до воєнного часу. З почуттям повного задоволення і гордості Піклувальна Рада Громади присутня зараз на відкритті лікарні, де, перш за все, знайдуть притулок поранені і хворі воїни.

З особливим почуттям і словами звернувся до баронеси Гревеніц міський голова Херсона, член Державної думи від Херсонської губернії Миколай Іванович Блажков.

– Гідні подиву та швидкість роботи і енергія, які були вкладені у справу спорудження будівлі Громади. Але у всякому ділі потрібно шукати ініціативу, і я сміливо кажу, що ініціативою, душею цієї справи були Ви. Енергія Ваша, працездатність, воістину невичерпна. Недовге Ваше перебування в місті Херсоні, але те, що Вами зроблено за цей час для нашого міста, гідне подиву. Розширення і перебудова заново будинку працьовитості, внаслідок чого майже вдвічі збільшилася кількість його вихованців, відкриття школи садівництва і городництва для вихованців притулку, влаштування і утримання притулку-ясел, де знаходять притулок і турботливий догляд діти тих, хто пішов битися за батьківщину і, нарешті, – це грандіозна висококорисна установа – все це створено Вами, Вашими працею і турботами і Вами ж для всього цього зібрані кошти. Низько вклоняюся Вам в особі нашого міста за всі ті блага, які Ви для нього зробили”.

До перелічених М.І. Блажковим заслугам баронеси Гревеніц варто додати, що вона була попечителькою не тільки Херсонської Громади сестер милосердя Російського Товариства Червоного Хреста, а й Херсонського “Миколаївського” дитячого притулку, головуючою Благодійного Товариства, виконувала обов’язки товариша голови Херсонського відділу Всеросійської Ліги для боротьби із туберкульозом. І всюди, на будь-якому терені, брала ініціативу в свої руки і доводила будь-який проект до логічного завершення, не звертаючи уваги на труднощі та перепони.

З рукопису повісті «Білі голубки»:

“Одним з останніх звернувся до Попечительки Громади підрядник із спорудження будівлі М.А. Гольденберг, підносячи хліб-сіль.

– Мені випало рідкісне щастя, в якості підрядника працювати із спорудження будівлі Громади, де найближчим часом знайдуть притулок захисники нашої дорогої вітчизни – поранені і хворі солдати. Із Божою допомогою та за підтримки вашої високоповажності, – він подивився на Анну Михайлівну, шанобливо схиливши голову, – порівняно в короткий час мені вдалося спорудити настільки грандіозний будинок.

Розуміючи, які важливі для Вас інтереси нужденних взагалі, а в теперішній час – інтереси поранених і хворих воїнів, я в урочистий день освячення будівлі приношу скромний дар сій установі – вартість обладнання палати на чотири ліжка, а Вас прошу прийняти від мене хліб-сіль із побажанням Вам і всьому Вашому сімейству щастя і благоденствію. Хай допоможе Вам Бог і надалі творити такі ж добрі справи для стражденного людства, які Ви творите, неодмінно, з моменту прибуття Вашого до Херсону.

         Анна Михайлівна ще раз подякувала всім присутнім і запросила оглянути приміщення будівлі Громади.

         Кожен із присутніх вважав своїм обов’язком засвідчити свою повагу енергійній жінці, яка подарувала місту настільки значимий подарунок. Близько третьої години дня розпочався роз’їзд після освячення будівлі Громади … “

 

         Побудована за останніми вимогами техніки будівля Громади, по своїй простоті і зручності розташування приміщень, які рясніли масою світла і повітря, викликала одностайний і справедливий захват присутніх на освяченні будівлі, яка була готова для прийому поранених і хворих.

На I поверсі, в центрі, розташовувався вестибюль, з якого йшли двері: вправо – до кабінету попечительки і в канцелярію, вліво – до амбулаторії.

Амбулаторія складалася з чекальні, 6-ти кабінетів для прийому хворих і невеликої операційної для малих хірургічних операцій. Розміщалася ванна для тих хворих, які надходили до лікарні. Також у правому крилі першого поверху поміщалася квартира головного лікаря Громади, а у лівому крилі – аптека і лабораторія, рентгенкабінет.

         II поверх. В центрі операційний павільйон, що складається з 5 приміщень: передопераційної, операційної, стерилізаційної, інструментальної, матеріальної. Праве і ліве крило призначалося для лікарняних палат.

         III поверх. У центрі – домова церква. В правому крилі – приміщення для сестер Милосердя і учениць.

         IV поверх – мансардний. В центрі – кімнати для прислуги. У правому  крилі кухня. У лівому – пральня.

         Опалення – центральне, водяне; освітлення – електричне; вентиляція – витяжна, а на II поверсі ще й припливна.

         При лікарні була відкрита трирічна школа медичних сестер, але з початком Першої світової війни почали діяти прискорені двохмісячні курси медсестер і доглядальниць воєнного часу.

         В перші місяці Першої світової війни будівля Громади стала лазаретом на 100 ліжок, з яких 30 було зарезервовано для офіцерів і 70 – для нижніх чинів (солдат). Крім цього, лазарет розгорнув 6 відділень на 110 ліжок в старій будівлі Громади і в приватних будинках. 8 грудня 1914 р. в лазарет надійшли перші поранені, а на фронт пішли лікарі і медичні сестри етапного лазарету № 6 та № 10. Серед них був лікар-хірург Михайло Дмитрович Горбенко і молодший лікар Леон Христофорович Попов,  що став одним з організаторів Радянського Червоного Хреста. В роки громадянської війни його називали комісаром Милосердя. В лазареті проходили лікування поранені, що прибували з фронтів, а в амбулаторії вівся прийом цивільного населення.

         13 грудня 1914р. Указом Государя імператора Миколая II, Херсонській громаді сестер милосердя було присвоєно ім’я спадкоємця престолу Цесаревича і Великого князя Олексія Миколайовича з найменуванням «Алексеевская».

 

СЛУЖІННЯ ДОБРУ І МИЛОСЕРДЮ

 

У 1916 році до лазарету потрапив Василь Іванович Чапаєв, який отримав  шрапнельні поранення стегна, – кавалер трьох, а за джерелами інституту військової історії – чотирьох Георгіївських хрестів і Георгіївської медалі, та який хоробрістю і відвагою заслужив офіцерське звання.

Із спогадів санітарки хірургічного відділення лазарету Апіної Марфи Семенівни.

… «Чапаєв поводив себе дуже просто, не відрізнявся нічим від рядових, товаришував із солдатами. Бійці його оточували, як бджоли мед.

Про що розмовляли – не чула, розмовляли тихо. Одного разу почула, що він сказав: «Хвате нам кров лити, як що воювати – воювати по нашому: або груди у хрестах, або голова у кущах».

Не дозволяв аби його називали паном, а просто – на імя по батькові. Відносився до персоналу добре, не був вимогливим. Цей поранений був найкращим, коли виписувався з лазарету, дякував усім за гарний догляд, а мені, як своїй санітарці, подарував своє фото.»…

Пізніше лазарет був переобладнаний у військово-хірургічний госпіталь.

Після Жовтневої Революції госпіталь був перейменований у народну лікарню №5.

А в 1919 році замість А.Г. Шаада, який виїхав за кордон, лікарню очолив МД. Горбенко, що тільки повернувся з фронту. Михайло Дмитрович – виходець з бідної селянської родини, представник передової революційної інтелігенції, справжній земський лікар, що вкладав усю свою киплячу енергію та старання у підготовку медичних кадрів – сестер милосердя. Він завжди був прикладом для своїх підлеглих та користувався їх любов’ю та повагою.

У той час у лікарні лікувався   учасник Громадянської війни Віктор Шкловський (у подальшому – радянський письменник). У своїх листах-спогадах він тепло відгукувався про лікарню, лікарів та медсестер, про лікаря Горбенко, який врятував йому руку та ногу після важкого поранення.

Після розформування Олексіївської Громади, будівля народної лікарні № 5 була передана у відомство медичного управління залізниці; а з серпня 1921р. наказом “Наркомздрава” України був заснований “водздраввідділ” водних шляхів нижнього Дніпра та Бугу, куди входили всі порти від Вознесенська до Миколаєва і Херсона і від Херсона до Запоріжжя. І «Водздраввідділ» отримав краще в місті приміщення – споруду народної лікарні №5, яка з того часу почала називатися «Херсонська лінійна лікарня водників».

До встановлення Радянської влади вся лікувальна справа з водного транспорту складалась із однієї амбулаторії, штат якої складався з одного лікаря і санітара. А з 1921 року рівень медичної допомоги водникам значно виріс, адже на той час лікарня вже була представлена 4 відділеннями: хірургічним, гінекологічним, терапевтичним та дитячим.

З 1921 р на півдні України епідемія холери, тифу. У 1922 р Указом уряду Херсонський округ оголошений голодуючим. У лікарні працюють лікарі та сестри волонтери, які за свою роботу отримують юшку і 1 фунт хліба.

У 1924 р при лікарні відкрита дитяча консультація.

У 1936 р відкрила свої двері нова поліклініка водників. В цьому ж році з ініціативи головного лікаря лікарні М.Д.Горбенка при поліклініці було відкрито середню медичну школу Дніпровського “Водздороввідділу”.

1941рік. Почалася Велика Вітчизняна війна. У липні 1941 року колектив лікарні прийняв великий потік поранених, працювали цілодобово. Фронт швидко наближався до міста і незабаром, на базі лікарні, сформований госпіталь № 4779, який пройшов довгий бойовий шлях.

Головний лікар М.Д.Горбенко був призначений старшим хірургом госпіталю. Разом із ним на фронт пішли співробітники лікарні і випускники медичної школи.

А в окупованому Херсоні тривало життя.

З 1941 р лікарня стає інфекційною. Головним лікарем призначений колишній завідувач інфекційним відділенням обласної лікарні Яків Вільгельмович Бер-Байєр, уродженець Херсона німецької національності – керував лікарнею по 1943 рік. Поруч з ним працював його брат Карл Вільгельмович лікар-дерматовенеролог, а також лікар-інфекціоніст Непомняща Олександра Романівна, лікар Алієв.

У лікарні знаходили для себе притулок полонені, єврейські діти; допомагали молоді уникнути вивезення в Німеччину. Робили молочні уколи, що різко підвищують температуру, натирали тіло перцем і т.д.

Багато херсонців вдячні лікарям і сестрам лікарні, які врятували їх від смерті.

Багато про що знали і здогадувалися брати Бер-Байєри і, як могли, прагнули вберегти своїх співробітників від репресій, але самі їх не уникли.

Після звільнення Херсона, незважаючи на відгуки співробітників лікарні, хворих і поранених Якова Вільгельмовича і Карла Вільгельмовича Бер-Байєрів репресували, через багато років вони були реабілітовані (Яків Вільгельмович загинув у в’язниці). Разом з ними був репресований завгосп лікарні Кузьменко Дмитро Арсентійович, згодом реабілітований через відсутність складу злочину.

Багато років після закінчення війни жителі Херсона, які пережили окупацію, розповідали про дівчину, що повторила подвиг Даші Севастопольської. Її звали Тамара. Жила вона неподалік від поліклініки в Готельному провулку. Тамара Прокоф’єва все життя мріяла стати лікарем, але доля її склалася інакше. Перед війною вона працювала на залізничній станції дезінфектором. Коли пішов останній ешелон, який не встиг взяти сотні поранених бійців, вона кинулася надавати їм посильну допомогу. Німцям вона представилася медичною сестрою. Її безстрашність і самовідданість вселяли повагу. Дівчина одягала незмінну чорну шинель з пов’язкою Червоного Хреста, перекидала через плече польову сумку і йшла вулицями окупованого міста. Стукала в кожен дім, в кожне серце “Не відмовте в медикаментах, пожертвуйте для бинтів простирадла, шматочок хліба … Вмирають від ран, хвороб і голоду радянські солдати.». В зборі ліків їй допомагали співробітники нашої лікарні. У 1943 р за зв’язок з партизанами її заарештовує гестапо. З гестапо Тамара Прокоф’єва вийшла сивою і важко хворою. До поранених її більше не пускали, і тоді вона почала допомагати сиротам, по можливості пристроюючи в сім’ї. Одна із сиріт стала її дочкою.

В період окупації була розстріляна в гетто лікар-окуліст Ревека Яківна Вайтман; померла, заразившись тифом, медична сестра Людмила Згурська.

Перед наступом Радянських військ у грудні 1944 року всіх жителів Херсона вигнали з міста. За невиконання наказу – розстріл на місці. Подібне розпорядження отримали і співробітники лікарні. Але в лікарні залишалися хворі. Розділити їх долю залишилися головний лікар Олена Михайлівна Параскєлова та її сестра Анна Михайлівна.

Завдяки щасливому випадку і вони, і хворі залишилися живі.

У будівлі поліклініки водників в роки окупації був німецький військовий госпіталь. Тут помер, поранений в перестрілці, юний підпільник Ілля Кулик. Він був настільки відчайдушний і так довго його не могли заарештувати, що навіть пораненого, його боялися упустити і прикували до ліжка.

Під час наступу наших військ в будівлю поліклініки врізався палаючий літак, і вона згоріла.

13 березня 1944р. в Херсон увійшли Радянські війська. Згодом закінчилась війна … Повернулися з фронту медики. Після Параскєлової О.М. головними лікарями по черзі були Довженко Олександр Романович, Зубковський Василь Семенович. А після, з 1945 по 1947 рік, головним лікарем була Юсупова М.А.  Повернувся з фронту М.Д Горбенко, приступив до обов’язків лікаря-хірурга і вже по 1949 рік, до останнього дня свого життя (16.07.49), беззмінно працював у лікарні. Михайло Дмитрович був універсальним хірургом, він робив операції при ЛОР, щелепно-лицьової патології, загальнохірургічні і гінекологічні операції. Коли його запитали: «Скільки операцій Ви зробили за своє життя?» У відповідь прозвучало: «Близько 20 тисяч». Уряд високо відзначив талановитого лікаря, Михайлові Дмитровичу Горбенку було присвоєно звання Заслуженого лікаря України, а також вручені ордена Вітчизняної війни та вища нагорода Батьківщини – орден Леніна. У подальшому такої ж нагороди буда удостоєна головна медсестра лікарні – Писаренко Варвара Родіонівна за 50 років її  медсестринської праці.

З 1947 по 1949 рр. головним лікарем працював Вахнов Василь Семенович. З 1949 по 1951 р. лікарню очолював Кочетов П.М.

З 1951 по 1952 р. – Дробишевський Дмитро Онуфрійович, випускник Смоленського медичного інституту, фронтовик, орденоносець.

З 1952 по 1963 р. головним лікарем працював лікар невропатолог Скляревський Є.О. Єфим Олександрович пройшов війну у якості старшого ординатора нейро-хірургічного шпиталю, у подальшому багато уваги приділяв викладацький діяльності у стінах медичного училища, курсах сестер Червоного Хреста.

9 листопада 1953р., відбудована поліклініка по проспекту Ушакова, знову прийняла своїх пацієнтів. Керувала поліклінікою фронтовичка, перший донор Херсонщини Р.С.Соломаха. Вперше в місті тут було організовано водогрязелікування із застосуванням радонових ванн, інгаляторій, впроваджено метод диспансерного спостереження за хворими.

З 1963 по 1971 р. головним лікарем лікарні був випускник Кримського медичного інституту, двічі депутат Херсонської міської ради, лікар-отоларинголог Алєксєєв Валентин Павлович.

З 1971 по 2011 лікарнею керував талановитий організатор Карабелеш Євген Євгенович. Саме за роки його керівництва лікарня перетворилася в потужний, сучасний багатопрофільний медичний заклад.

Виростав і красивішав  Херсон, підростало нове покоління. Будувалися нові корпуси лікарні.

У 1976 р. був побудований новий корпус поліклініки водників. У 1981 році став до ладу новий корпус стаціонару на 450 ліжок, а в 1984 році – реабілітаційний корпус.

У 1983 р відкрита дитяча поліклініка № 2 у Таврійському мікрорайоні міста, а дитяча поліклініка № 1, що раніше розташовувалася в будівлі поліклініки водників, в 1987 році розташувалася в новому триповерховому будинку по вул. Тираспольській.

В цьому ж році відкрила свої двері стоматологічна поліклініка, організована в 1958 р. в старій будівлі поліклініки водників. Почала прийом хворих поліклініка № 2 ПО ХКЗ імені Г.І.Петровського.

З початку нового тисячоріччя у країні почалося реформування галузі,  у 2001 році лікарня відкриває першу на півдні України амбулаторію сімейної практики-загальної медицини,  а у 2007 році була відкрита сімейна поліклініка у Таврійському мікрорайоні.

Також продовжували розвивати високотехнологічну спеціалізовану допомогу, відкриваючи гастроентерологічне відділення, відділення хірургії судин, міський інсультний центр.

Всі ці роки в лікарні працювали висококваліфіковані фахівці і прекрасні люди. Йшли роки, змінювалися назви лікарні, але колишньою залишалася головна мета: служіння добру і милосердю.

 

ВІХИ ІСТОРІЇ

 

1914 рік, 25 березня – закладка нової будівлі Громади.

1914 рік, 26 жовтня (8 листопада за н.с.) – освячення будівлі.

1914 рік, 8 грудня – прийнятий перший транспорт поранених.

1914 рік, 13 грудня – указом імператора Миколая ІІ Херсонській Громаді сестер милосердя було присвоєно ім’я спадкоємця престолу Цесаревича і Великого князя Олексія Миколайовича з найменуванням «Алексеевская».

1919 рік – лазарет переобладнаний у військово-хірургічний госпіталь.

1920 рік – лазарет згадується, як Херсонська народна лікарня № 5.

1921 рік – лікарня № 5 переходить у відомство здороввідділу водних шляхів нижнього Дніпра та Бугу.

1924 рік – відкрита дитяча консультація.

1938 рік – відкрито нову поліклініку водників і середню медичну школу Дніпровського водздороввідділу.

1941 рік – на базі лікарні сформований госпіталь № 4779.

1941-1944роки – у роки німецької окупації лікарня працювала як інфекційна (для цивільного населення м. Херсона).

1953 рік – відкрила двері відбудована поліклініка по проспекту Ушакова.

1956 рік – відкрито неврологічне відділення.

1959 рік – відкрито ЛОР-відділення.

1976 рік – введено в дію новий корпус поліклініки водників.

1977 рік – відкрито кардіологічне відділення.

1981 рік – відкрито новий корпус стаціонару на 450 ліжок.

1981 рік – відкрито пульмонологічне відділення.

1981 рік – відкрито обласне проктологічне відділення.

1984 рік – відкритий реабілітаційний корпус стаціонару.

1983 рік – відкрита дитяча поліклініка № 2 у Таврійському мікрорайоні міста.

1987 рік – відкрита поліклініка № 2, стоматологічна та дитяча поліклініка № 1 в новому семиповерховому будинку по вул. Тираспольській.

1989 рік – відкрито відділення реанімації та анестезіології.

1994 рік – в умовах хірургічного відділення виконано першу лапароскопічну холецистектомію на Херсонщині.

1995 рік – відкрито гастроентерологічне відділення.

1996 рік – відкрито обласне відділення хірургії судин.

1998 рік – лікарня отримала статус клініки.

1999 рік – акредитована на вищу категорію.

2001 рік – відкрито амбулаторію загальної практики-сімейної медицини.

2003 рік – започатковано проведення щорічних регіональних науково-практичних конференцій.

2006 рік – відкрито міський інсультний центр.

2007 рік – відкрито поліклініку сімейної медицини на 250 відвідувань в день.

2008 рік – отримано статус «Лікарня доброзичлива до дитини».

2008 рік – відкрито навчально-тренувальний центр.

2010 рік – відкрито «Клініку дружню до молоді».

2014 рік – відкрито кабінет «Довіра» для роботи з ВІЛ-інфікованими.

2014 рік – отримано статус «Чиста лікарня безпечна для пацієнта».

2014 рік – отримано сертифікат якості ІSSО 9001.

2014 рік – відкрито центр здорової родини.

2014 рік – лікарні присвоєне ім’я Є.Є. Карабелеша.

 

ПОЖЕРТВУВАННЯ

На 1 січня 1914 року

10080 рублів 93 копійки – надійшло пожертвувань від небайдужих мешканців Херсонської губернії

98500 рублів – асигновано Головним управлінням Російського Товариства Червоного Хреста

17000 рублів – від херсонської міської управи – від продажу старої будівлі Громади

10 000 рублів – від херсонського губернського земства

10 000 рублів – від херсонського повітового земства

5000 рублів – від херсонського земського банку

3500 рублів – від М.А.Гольденберга на рентгенівський кабінет

5000 рублів – від криворізького сільського суспільства

8000 рублів – від г. Баренбурга

5000 рублів – від П.І. Соколова

5000 рублів – ????

5000 рублів від г. Бейля

600 рублів – від графа Толстого

28 рублів – від різних приватних осіб

Всього – 182 708 рублів 93 копійки

 

 

Література

  1. Херсонская Алексеевская Община сестер милосердия Российского Общества Красного Креста в 1914 году. (Годовой отчет). Херсон. Типография Херсонского Губернского Правления. 1915.
  2. Берсуцкая Я. Сестры милосердия… Белые голубки http://vmeste-front.ru/sestry_miloserdiya._belye_golubki.1
  3. Постернак А. В. Очерки по истории общин сестер милосердия / А. В. Постернак ; Свято-Димитриевское училище сестер милосердия. М., 2001. – 304 с. : ил., портр., карт.
  4. Газета «Южная Русь», серпень 1912 р.
  5. Газета «Родной край» від 29 листопада 1914 р.
  6. Памятная книжка Херсонской губернии на 1914 год. Херсон. Губернская типография, 1914 г.
  7. Архівна довідка Державного архива Херсонської області від 13.08.1989р.
  8. Історія Херсонської міської клінічної лікарні на сайті http://seaclinic.ho.ua/history

 

Історія лікарні тісно пов’язана з розвитком руху Червоного Хреста

17 лютого 1863 р. за ініціативою громадянина Швейцарії Анрі Дюнана було організовано «Міждународнйй комітет допомоги пораненим», який перейменували в 1876 р. в «Міжнародне товариство Червоного Хреста».

У серпні 1864 р. була підписана Женевська конвенція «Про покращення долі поранених і хворих в діючих арміях». На конференції була прийнята Міжнародна угода, що діє по теперішній час. «Військово -медичні заклади є нейтральними і недоторканими, вони повинні надавати допомогу хворим і пораненим не тільки своєї країни, а й інших країн.

У 1867 р. до Женевської конвенції приєдналася і Росія. Було створено товариство опіки над пораненими і хворими воїнами. Товариством Червоного Хреста опікувався Царський двір.

Общини сестер милосердя були створені у Москві, Петербурзі, Одесі та інших містах Російської імперії.

У 1893 р. була створена община у місті Херсоні.

У 1910 р. община прийняла рішення про будівництво нової будівля. Розпочався збір коштів. Одними з перших  пожертвування внесли губернатор і найповажніші жителі Херсонської губернії. Серед них були брати Тропіни, як побудували   на свої кошти лікарню Комсомольського району, засновник заповідника Асканія Нова барон Фальц-Фейн, товариство лікарів, адвокатів, селян, церковних общин.

Кухлі для пожертвувань стояли в храмах, магазинах, інших громадських місцях.

Пожертвування надходили з Єлисаветградського, Одеського і Тираспільського повітів. На підписних листах стояли суми від 10 000 рублів до 10 копійок. Але коштів на будівництво не вистачало.

Попечителька Херсонського товариства сестер милосердя Анна Михайлівна Гревеніц (дружина Херсонського губернатора) відправилася до Петербурга і звернулася за допомогою до імператриці. Необхідні кошти були отримані. У кінці 1911 р. було оголошено конкурс на проект будівлі, а в 1912 році затверджений проект Київського інженера Дорнбурга.

25 березня 1914 року відбулася закладка, а через 7 місяців 26 жовтня 1914 року урочисте освячення лазарета.

13 грудня 1914 року Указом Володаря імператора Миколи II Херсонській общині сестер Милосердя було присвоєно ім’я спадкоємця престолу Цесаревича і Великого князя Олексія Миколайовичаа  “Олексіївська”.

Головним лікарем общини сестер Милосердя було призначено А.Г.Шаад, старшим лікарем М.Д.Горбенка.

I Світова війна пришвидшила будівництво, але від цього не постраждала ні якість будівельних робіт, ні  обладнання лазарета. Воно відповідало останньому слову науки і техніки того часу.

Новое здание общины милосердия

Нова будівля общини знаходилося в кращій частині міста, на вулиці ім. Говарда з повернутися на цю вулицю фасадом в стилі “ампір” і мало три повних поверхи, підвал і мансарду. Будівля була облицьована  інкерманським каменем у вигляді плит.

На I поверсі у правому крилі була квартира головного лікаря, а в лівому амбулаторія. В центрі кабінет і канцелярія попечительки.

Амбулаторія складалася з чекальні, 6 кабінетов для прийому хворих і невеличкої операційної для малих хірургічних операцій. Була ванна для  хворих, які надходили. У лівому крилі аптека і лабораторія, рентгенкабінет. У центральній частині I поверху було обладнано приміщення для водолікування.

II поверх. У центрі – операційний павільйон, що складався з 5 приміщень: передопераційне, операційне, стерилізаційне, інструментальне, матеріальне. Праве і ліве крило призначалося для лікарняних палат.

III поверх. У центрі домова церква. У правому крилі приміщення для сестер Милосердя та учениць.

IV поверх мансардний. У центрі – кімнати для прислуги. У правому крилі кухня, у лівому – пральня.

Опалення – центральне, водяне, освітлення -електричне, вентиляція – витяжна, а на II поверсі ще й приточна.

При лікарні була  відкрита 3-х годинна школа медичних сестер, але з початком Перщої світової війни почали діяти прискорені  2-х місячні курси медсестер і доглядальниць воєнного часу.

8 грудня 1914 року в лазарет поступили перші поранені, а на фронт пішли лікарі і медичні сестри етапного лазарету № 6 и № 10.

Серед них бул лікар-хірург Михайло Дмитрович Горбенко і молодший лікар Леон Христофорович Попов, який став одним з організаторів Радянського Червоного Хреста. У роки громадянської війні його називали комісаром Милосердя. У лазареті проходили лікування поранені, які прибували з фронтів, а в амбулаторії проводився прийом цивільного населення.

У 1916 році в лазарет поступив з шрапнельним пораненням стегна кавалер трьох, а за даними інституту військової історії чотирьох Георгіївських хрестів Георгіївської медалі Василь Іванович Чапаєв, який заслужив військове звання хоробрістю і відвагою.

Leave a comment

64