XX сторіччя

У роки революції лазарет був переобладнаний у військово-хірургічний госпіталь.

А в 1919 р. лікарню очолив  М.Д.Горбенко, який повернувся з фронту.

З 1921 р. на півдні України епідемія холери, тифу.

У 1922 р. Указом уряду Херсонського округу рік оголошений голодуючим. У лікарні працюють лікарі і сестри-волонтери, які за свою работу отримували  юшку і 1 фунт хліба.

Після розформування Олексіївської общини, приміщення лікарні № 5 імені Троцького було передано до медичного управління залізниці, а з серпня 1921 року наказом Наркомздрава України  був зпснований водздравідділ водних шляхів нижнього Дніпра і Буга, куди входили всі порти від Вознесенська до Миколаєва і Херсона і від Херсона до Запоріжжя.

До встановлення Надянської влади вся лікувальна справа по водному транспорту складалася з однєї амбулаторії, до штату якої входив  один лікар і санітар.

У 1924 р. при лікарні відкрита дитяча консультація.

У 1938 р. відкрила свої двері нова поліклініка водників. Цього ж року за ініціативою головного лікаря лікарні М.Д.Горбенка при поліклініці була відкрата середня медична школа Дніпровського водздраввідділу.

1941 г. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. У липні 1941 року колектив лікарні прийняв великий потік поранених, працювали цілодобово. Фронт швидко наближався до міста і незабаром на базі лікарні сформували госпіталь № 4779, який пройшов довгий бойовий шлях.

На фронт пішли головний лікар М.Д.Горбенко, А.А.Бєлік, сім’я Голишевих (чоловік, дружина і двоє маленьких дітей), Зінгер, батько і донька Пономарьови, медсестри, випускниці медично школи: Юдіна, Вендер, Педкашнер, старша медсестра Писаренко і багато інших.

А в окупованому Херсоні продолжувалося життя.

З 1941 р. лікарня стає інфекційною. Головним лікарем призначений колишній завідуючий інфекційним відділенням обласної лікарні Яків Вільгельмович Бер-Байєр, уродженець Херсона немецької національності. Разом з нимпрацював його брат Карл Вільгельмович лікар-дерматовенеролог, влікар-інфекціоніст Непомняща Олександра Романівна, лікар Алієв, колишній полонений москвич.

У лікарні переховували полонених, єврейських дітей, допомагали молоді уникнути угона в Німеччину. Робили молочні уколи, які різко підвищують температуру, натирали тіло перцем і т.д.

Багато херсонців дякували лікарям і сестрам лікарні лікарні, які врятували їх від смерті.

Про багато чого знали і здогадувалися брати Бер-Байєри і як могли, намагалися вберегти своїх співробітників від репресій, але самі їх не уникнули.

Після звільнення Херсона, незважаючи на відгуки співробітників лікарні, хворих і поранених Яків Вільгельмович і Карл Вільгельмович Бер-Байєры були репресовані і лише через багато років вони були реабілітовані (Яків Вільгельмович загинув у вязниці). Разом з ними репресований завгосп лікарні Кузьменко Дмитро Арсентійович, згодом реабілітований через відсутність складу злочину.

Багато років після закінчення війни жителі Херсона, які пережили окупацію, розповідали про дівчинк, яка повторила подвиг Даші Севастопольської. Її звали Тамара. Жила вона недалеко від поліклініки в Готельному провулку. Тамара Прокофьєва все життя  мріяла стати лікарем, але її доля склалася інакше. Перед війною вона працювали  на залізничній станції дезінфектором. Коли пішов останні ешелон, що не встиг забрати сотні поранених бійців, вона кинулася надавати їм посильну допомогу. Німцям вона відрекомендувлаася як медична сестра. Її безстрашність і самовідданість всяляли повагу. Дівчина одягала беззмінну чорну шинель з пов’язкою Червоного Хреста, перекидала через плече польову сумку і простувала вулицями окупованого міста. Стукала в кажний дім, в кожне серце – “Не відмовте  в медикаментах, пожертвуйте на бинти простирадла, шматочок хліба… Вмирають від ран, хвороб і голоду радянські солдати. У зборі ліків їй допомогали співробітники нашої лікарні.

У 1943 р. за зв’язок з партизанами її заарештувало гестапо. Із гестапо Тамара Прокофьєва вийшла сивою і тяжко хворою. До поранених її більше не допускали і тоді вона почала допомогати сиротам, по можливості прилаштовуючи їх в сім’ї. Одна із сиріт стала її донькою.

У період окупації була разстріляна в гетто лікар-окуліст Ревека Яківна Вайтман, померла, коли заразилася тифом, медична сестра Людмила Згурська.

Перед наступом радянських війсmк у грудні 1944 року всіх жителів Херсона вигнали з міста. За невиконання наказу – розстріл на місці. Подібне розпорядження отримали і співробітники лікарні. Але в лікарні залишалися хворі. Розділити їх долю щалдишилися лікар і сестра Анна Михайлівна та Олена Михайлівна Параскеви.

За щасливим збігом обставин і вони, і хворі залишилися живими.

У приміщенні поліклініки водникі у роки окупації біл німецький воєнний госпіталь. Тут помер поранений в перестрілці юний підпільник Ілля Кулик. Він був настільки відчайдушним і так довго його не могли арештувати, що пораненого його боялися упустити і прикували до ліжка.

Під час наступу наших військ в будівлю поліклініки врізался літак, що загорівся, і вона згоріла.

14 березня 1944 року в Херсон ввійшли радянські війська. Закінчилася війна … Повернулися з фронту медики.

З 1914 по 1949 р. до до останнього дня свого життя працював лікар-хірург головний лікар лікарні Горбенко М.Д., з 1915 по 1965 р. головна медсестра лікарні Писаренко Варвара Родіонівна. 50 років їх лікарської і медсестринської діяльності були відзначені найвищими нагорадами Батьківщини – орденами Леніна.

У1948 р. Михайлу Дмитровичу Горбенку було присвоєне звання Заслуженого лікаря України. Михайло Дмитрович бул універсальним хірургом, він робив операції при ЛОР, щелипно-лицевої патології,загальнохірургічні та гінекологічні операції. Коли його спитали: «Скількі операцій Ви зробили за все своє життя?» У відповідь прозвучало: «Близько 20 тисяч».

9 листопада 1953року відбудована поліклініка по проспекту Ушакова стала до ладу. Керувала поліклінікою фронтовичка, перший донор Херсонщини Р.С.Соломаха. Вперше у місті тут було організовано водогрязелікування з застосуванням родонових ванн, інгаляторій, введений в дію метод диспансерного спостереження за хворими.

Розростався і ставам кращим Херсон, підрастало нове покоління. Будувалися нові корпуси лікарні.

У 1976 р. був побудований новий корпус поліклініки водників. У 1981 році став до ладу новий корпус стаціонару на 450 ліжок, а в 1984 році реабілітаційний корпус.

У 1983 р. відкрита дитяча поліклініка № 2 в Таврійському мікрорайоні міста, а дитяча поліклініка № 1, що  була у будівлі водників в 1987 році, розташувалася у новому 3-х поверховому приміщенні по вул. Тираспільській.

У цьому ж році відкрила свої двері стоматологічна поліклініка, організована в 1958 у. у старій будівлі поліклініки водників. Розпочала прийом хворих поліклініка № 2 ПО ХКЗ імені Г. І. Петровського.

Увесь цей час у лікарні працювали висококваліфіковані спеціалісті і чудові люди. Минали роки, змінювалися назви лікарні, але незмінною залишалася її головна мета: служіння добру і милосердю.

Понад 30 років лікарню очолював головний лікар Карабелєш Євген  Євгенович – людина широкого світогляду, діяльний, целеспрямований. Він зміг заново перебудувати і добудувати приміщення, лікарняно-поліклінічне обладнання. Він завжди прагнув, щоб найважливішою персоною в лікарні був пацієнт, щоб кожному співробюітнику були зрозумілі завдання лікарні на сучасному етапі, щоб кожен розумів і боровся за імідж лікарні, відчував гордість за свою работу. У всьому, що було досягнуто колективом нашої лікарні, величезний вклад головного лікаря.

Leave a comment

55