Як зберегти свій емоційний статус та знизити ризики емоційного вигорання

Сьогодні медицина, як і інші галузі, розвивається в ногу із часом та перебуває на межі суттєвих змін у організаційному та технологічному направленнях.

Не секрет, що найціннішим ресурсом будь-якого організації є кадри. Особливу цінність кадри становлять у закладах охорони здоров’я оскільки саме лікарі та медичні сестри забезпечують ефективність діяльності закладу, його репутацію та конкурентоспроможність.
При сучасному навантаженні медичних працівників і введенні в їх роботу нових програм і підходів є великим ризиком розвитку синдрому емоційного вигорання. Однією з професій, у представників якої синдром емоційного вигорання трапляється в майже 70 % фахівців, є лікарська спеціальність.
Згідно з визначенням ВООЗ (2001), «синдром вигорання (burnout syndrome) — це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі та втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин з метою одержати тимчасове полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності (у багатьох випадках) та суїцидальної поведінки.
Цей синдром звичайно розцінюється як стрес-реакція у відповідь на безжалісні виробничі та емоційні вимоги, що відбуваються через надмірну відданість людини своїй роботі з супутньою цьому зневагою до сімейного життя або відпочинку».
Причини емоційного вигорання:
-велика відповідальність за життя та здоров’я пацієнтів
-тривале знаходження у «полі» негативних емоційних- страждання, біль, відчай, дратівливість
-низький рівень заробітної плати, що не відповідає ступеню їх соціальної відповідальності, що розвиває почуття незадоволеністю професією
-відсутність належної винагороди: не тільки матеріальної а і психологічної за його роботу, що спонукає думати, що його робота не має цінності
-часта незаслужена критика
-неясна постановка задач
Прояви професійного вигорання
1) Психофізіологічні:
відчуття постійної втоми, що не зникає навіть уранці після сну (симптом хронічної втоми);
відчуття емоційного та фізичного виснаження;
частий головний біль, що виникає без причини;
постійні розлади діяльності шлунково-кишкового тракту;
загальна астенізація (слабкість, зниження активності й енергійності, погіршення біохімічних показників крові та гормональних показників);
різка втрата або різке збільшення ваги;
повне або часткове безсоння (швидке засинання і відсутність сну рано вранці, починаючи з четвертої години ранку чи, навпаки, неможливість заснути до другої-третьої години ночі і тяжке пробудження вранці);
постійний загальмований, сонливий стан та бажання спати протягом дня;
задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні;
помітне зниження зовнішньої або внутрішньої сенсорної чутливості (погіршення зору, слуху, нюху та дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів);
2) соціально-психологічні:
байдужість, нудьга, пасивність та депресія (знижений емоційний тонус, відчуття пригніченості);
підвищена дратівливість у відповідь на незначні дрібні події;
часті нервові зриви (спалахи немотивованого гніву чи відмова від спілкування, занурення в себе);
постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причини відсутні (почуття провини, сорому, підозрілості, образи, скутості);
відчуття неспокою та підвищеної тривожності («щось не так, як треба»);
гіпервідповідальність і постійний страх («не вийде» та «не справлюсь»);
загальна негативна установка щодо життєвих та професійних перспектив (за типом «як не старайся, все одно не вийде»).
3) поведінкові:
відчуття, що робота стає дедалі складнішою, а її виконання – важчим;
працівник суттєво міняє свій режим дня (рано приходить на роботу та пізно йде з роботи);
незалежно від об’єктивної потреби працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не виконує;
відчуття даремності, зневіра, зниження ентузіазму у ставленні до роботи, байдужість до її результатів;
невиконання важливих, пріоритетних завдань та зосередження на дрібних деталях;
витрачання більшої частини робочого часу на виконання автоматичних та елементарних дій, що не усвідомлюється або мало усвідомлюється;
дистанціювання від співробітників, пацієнтів, підвищення неадекватної критичності;
зловживання алкоголем.
-Як зберегти свій емоційний статус:
-вірити в те, що ти робиш
-думати про майбутнє, та планувати його до дрібниць
-думати про їжу, коли їси, та про чай коли його п’єш
-пам’ятати, що робота лише епізод в житті, суть життя в чомусь іншому, конкретному для кожного
-ставитись до того, що ти робиш, як до праці що має позитивні та негативні сторони
-аналізувати те, чого досяг, чи став краще або ні, та чому
-вести щоденник та записувати, що найбільш вразило, кому допоміг та чим
– не тримати в собі негативні емоції, краще поговорити з другом
-дотримуватись режиму дня та порядку на своєму робочому столі
-емоції витісняються не емоціями, а діями: заняття фізичними вправами, улюбленим хобі
– турбуватись про тих, хто не пов’язаний з роботою
-не брати роботу додому, знайти зупинку для своєї роботи на дотримуватись її
-ввічливість підкорює міста, треба користуватись частіше
-у незрозумілих випадках просто лягати спати.
Реалізація цих порад дозволить зберегти та зміцнити психічне та фізичне здоров’я спеціалістів.
З приводу консультації Ви можете звертатись до сімейного лікаря/терапевта за телефоном 0552 49 11 76.

Невропатолог
Синельникова О.М.