Метаболічний синдром

Метаболічний синдром (також називають смертельним квартетом, синдромом Рейвена або синдромом X ) – це патогенетично взаємопов’язані метаболічні порушення у стані одного хворого. Окрім куріння, що розглядається як вирішальний фактор ризику захворювань судин (ішемічна хвороба серця), виділяють не менш важливі чотири чинники:

• Ожиріння
• Гіпертонія
• Порушення обміну жирів, що супровождується гіпертригліцеридемією та зниженням рівню ЛПВЩ
• Резистентність до інсуліну, або порушення толерантності до глюкози, основна причина цукрового діабету2 типу.

Визначення метаболічного синдрому протягом останніх років неодноразово змінювалося. Метаболічний синдром розглядають не як самостійне захворювання, а як “групу факторів ризику серцево-судинної системи” (настанови Німецького товариства ожиріння від 2007 року ).

Поширеність метаболічного синдрому серед дорослого населення, за даними 2001 р., досить висока і в США становить 23,7% (24% серед чоловіків і 23,4% серед жінок). При цьому у вікових групах 20–49 років метаболічний синдром частіше відзначають у чоловіків, у хворих віком 50–69 років поширеність метаболічного синдрому практично однакова у чоловіків і жінок, у той час як в осіб старше 70 років метаболічний синдром частіше виявляють у жінок. Прийнято вважати, що вища, порівняно з чоловіками, частота метаболічного синдрому в жінок старших вікових груп зумовлена настанням менопаузи.

Патогенез:

Метаболічний синдром розвивається через надмірне харчування та недостатню фізичну активність. Набуте ожиріння, що виникає в результаті такого способу життя, призводить до інсулінорезистентності. Інсулін в основному відповідає за контроль рівня цукру в крові ,а також забезпечує транспорт глюкози до м’язів, і жирової тканини за допомогою транспортерів . Надлишок глюкози в крові можна тимчасово компенсувати шляхом збільшення вироблення інсуліну (гіперінсулінемія) з метою підтримання нормоглікемічного метаболічного стану. Однак, з часом, високий рівень інсуліну призводить до втрати активності гормону і розвивається резистентність тканин до інсуліну, що може перейти до діабету 2 типу.

Згідно з теорією канадського гастроентеролога Іана Спредбері, синдром розвивається внаслідок надмірного харчування борошном, цукром та іншими рафінованими промисловими продуктами, які могли б сприяти поширенню прозапального синдрома в кишечнику. В основному це стосується людей, які живуть в індустріально розвинених країнах, та ведуть малорухомий спосіб життя.

Ожиріння- незалежний фактор ризику серцево-судинних захворюваннь з високою смертністю. Відокремлюють два його типи: андроїдний і гиноїдний. Андроїдний проявляється нерівномірним розподіленням жиру з надлишковим відкладенням у верхній половині тулуба, на животі та збільшенням кількості вісцерального (внутрішнього) жиру. На кінцівках та сідницях жиру мало. Головним крітерієм діагностики метаболічного синдрому є ожиріння, коли обвід талії більш 80 см у жінок та більш 94 см у чоловіків (для європеоїдів). Також вимірюють індекс маси тіла для визначення ступеня ожиріння і ступеня ризику серцево – судинних ускладненнь. ІМТ – це співвідношення ваги (кг) на зріст (м) у квадраті.

Типи маси тіла                       ІМТ                   Ризик супутніх захворюваннь

Дефіцит маси тіла               менш    18,5               Низький

Нормальна маса тіла           18,5  – 24,9               Звичайний

Надлишкова маса тіла          25,0 – 29,9               Підвищений

Ожиріння I ступеня                30,0 –  34,9               Високий

Ожиріння II ступеня               35,0 –  39,9               Дуже високий

Ожиріння III ступеня              40                             Надзвичайно високий

Андроїдний тип ожиріння це головний фактор ризику розвитку артеріальної гіпертензії, атаросклерозу та цукрового діабету другого типу. При вісцеральному (внутрішньому) ожирінні у кровоток через систему полої вени потрапляє надлишкова кількість вільних жирних кислот (збільшення у 20-30 разів в порівнянні з нормою). В результаті печінка піддається потужній та постійній їх дії, що призводить до метаболічних порушеннь:

• гіперглікемії ( підвищенню рівня глюкози у крові)
• збільшення ліпопротеїдів низької щільності
• інсулінорезистентності ( нечутливості тканин до дії інсуліну)
• гіперінсулінемії ( підвищенню рівня інсуліну у крові)

Інсулінорезістентність і гіперінсулінемія сприяють розвитку артеріальної гіпертензії.

Через 10-20 років після початку метаболічного синдрому розвивається і прогресує атеросклероз, в подальшому можливі ускладнення – інфаркт і інсульт.

 

Критерії ВООЗ:

Відповідно до критеріїв ВООЗ з 1998 року метаболічний синдром може бути діагностований, якщо є:

• Порушення толерантності до глюкози або
• Цукровий діабет та / або
• Інсулінорезистентність

і два з наступних параметрів:

• Підвищення артеріального артеріального тиску (≥ 140/90 мм рт.ст.),
• Порушення обміну жирів: Тригліцериди: ≥ 1,7   ммоль / л (150   мг / дл) та / або ЛПВЩ ≤ 0,9   ммоль / л (35   мг / дл) (чоловіки), ≤ 1,0   ммоль / л (39   мг / дл) (жінки),
• Черевне ожиріння: співвідношення талії та стегон > 1,00 (чоловіки) або> 0,85 (жінки), або ІМТ> 30   кг / м²,
• Мікроальбумінурія: виділення альбуміну з сечею ≥ 20   Мкг / хв або співвідношення альбумін

Лікування:]

Лікування метаболічного синдрому переслідує відразу дві цілі: усунути причину, що викликала цей синдром, і фактори ризику розвитку захворювань серцево-судинної системи, якщо вони є. Як згадувалося вище, більшість людей, які страждають метаболічним синдромом, мають надлишкову вагу і ведуть малорухливий спосіб життя. Зміна способу життя – це один із найголовніших підходів до лікування метаболічного синдрому, який включає в себе корекцію надлишкової ваги, підвищення фізичної активності.

Основні цілі медикаментозної терапії включають:

• Корекція дисліпідемії
• Нормалізація рівня АТ.
• Лікування діабету й предіабету

У випадках несбалансованого харчування, харчовий раціон може бути доповнений харчовими добавками збагаченими вітамінами, мікроелементами, , виготовленими на підставі харчових волокон. При необходимості використовують спеціальні препарати і у крайніх випадках — оперативне втручання (шлункове чи біліопанкреатичне шунтування).

Ефективність лікування метаболічного синдрому залежить від його тривалості. Найбільшого ефекту слід очікувати на самому початку виникнення порочного кола, коли виникає надлишкова вага.

 

Лікар-терапевт дільничний ПМД № 3

поліклініки № 2 КНП  «ХМКЛ ім. Є. Є. Карабелеша»                                                                                                          Ковбаса О. Б.