ХВОРОБИ, ЩО ПЕРЕДАЮТЬСЯ СТАТЕВИМ ШЛЯХОМ

Хвороби, що передаються статевим шляхом (ХПСШ) – це хвороби, що виникають після сексуального контакту з людиною, яка вже заражена якоюсь з них. Збудниками ХПСШ є дрібні організми (віруси або бактерії), що живуть у різноманітних рідинах людського організму, таких як кров, сперма і вміст піхви.

На сьогодні нараховується понад 20 інфекцій, які передаються статевим шляхом. Вони характеризуються високою контагіозністю і швидким розповсюдженням у певних групах населення.

У практичній венерології прийнято виділяти традиційні «класичні» венеричні захворювання: гонорея, сифіліс, шанкроїд (м’який шанкр), лімфогранулематоз венеричний, гранульома венерична.

За класифікацією ВООЗ до другої групи відносяться захворювання, які передаються головним чином статевим шляхом з переважним ураженням статевих органів: хламідіоз, трихомоніаз, кандидозні вульвовагініти, мікоплазмоз, генітальний герпес, бактеріальний вагіноз.

Існують такі захворювання, які можуть мати як статевий, так і нестатевий шляхи передачі (папіломовірусні інфекції статевих органів, гепатит В, СНІД, цитомегалія тощо).

Найбільш характерні загальні симптоми більшості ХПСШ: свербіж, незвичні виділення зі статевих органів, прискорене і хворобливе сечоспускання. Іноді захворювання протікає безсимптомно. Деякі симптоми проходять без лікування, але це не означає, що хвороба минула, тому що збудник залишається в організмі і людина стає джерелом зараження для інших. У той же час захворювання може загостритися знову, і цього разу буде протікати набагато тяжче.

Збудником гонореї є мікроб гонокок. Життєздатність гонокока поза людським організмом невелика. Однак у вологому середовищі (мокра губка, мочалка, рушник) гонокок може існувати до 24 годин. Шлях зараження гонореєю: зазвичай заражаються при статевих контактах із хворою людиною. Джерелом зараження є особи, що страждають гострим або хронічним процесом. Іноді гонорея передається нестатевим шляхом через білизну, мочалки та інші предмети, якими користувалася хвора людина.

Симптоми: інкубаційний період, тобто час з моменту проникнення інфекції до появи перших ознак хвороби, становить від декількох днів до декількох тижнів. Ознаки гонореї в чоловіків різноманітні. Спочатку виникає сверблячка і різі в ділянці сечівника і легкий біль при сечовипусканні.

Незабаром з’являються слизуваті, а потім гнійні виділення з зовнішнього отвору сечівника. Дуже важливо звернутися до лікаря в ці перші дні розвитку гонореї, тому що своєчасне лікування сприяє швидкому одужанню. Якщо час згаяно, біль і різь при сечовипусканні посилюються, виділень є багато. Якщо хворий не лікується хвороба посилюється, з’являється біль наприкінці сечовипускання, іноді виділяється декілька крапель крові. При ураженні придатків яєчка підвищується температура тіла, виникає гострий біль у ділянці мошонки.

Двостороннє ураження придатків яєчка веде до безпліддя. Гонорея в жінок може протікати не так виражено, як у чоловіків: незначні болючі відчуття, виділення скудні. Якщо жінка старанно дотримується особистої гігієни, вона може не помітити цього. Але без лікування процес прогресує, уражається матка, можливе запалення прямої кишки.

Гонорея – захворювання виліковне. Проте успіх лікування залежить від  точності діагнозу, що на підставі лабораторних та інших досліджень може встановити тільки лікар. Раціональне лікування при гонореї веде до повного видужання. Щоб уникнути подальших рецидивів важливе одночасне лікування обох партнерів.

Збудником трихомоніазу є найпростіші одноклітинні мікроорганізми (піхвові трихомонади), що мають жгутики. При висиханні трихомонади гинуть через 4-30 хв. У вологому середовищі (рушник, губки тощо) вони зберігають свою життєздатність протягом 1-2 годин. Зараження трихомоніазом відбувається, як правило, статевим шляхом і лише в рідкісних випадках нестатевим: через предмети, якими користувалася хвора людина. Інкубаційний період коливається від 3 до 11 днів. Розвитку захворювання сприяють різноманітні запальні процеси сечостатевої системи. Ознаки трихомоніазу різноманітні. У чоловіків можуть бути виділення із сечівника –дуже незначні або значні. Іноді сверблячка, різь, неприємні відчуття в ділянці сечівника. Трихомоніаз у жінок протікає часто з більш вираженими симптомами, ніж у чоловіків. Виникає почуття печії і сверблячка в ділянці піхви, зовнішніх статевих органів, з’являються рідкі пінисті виділення з піхви. Несвоєчасне звернення до лікаря сприяє переходу гострого трихомоніазу у хронічну форму. При цьому після відносного благополуччя періодично наступають загострення, що супроводжуються неприємними відчуттями в ділянці сечівника, виділеннями, помірною різзю при сечовипусканні. Трихомоніаз також виліковне захворювання, і чим раніше хворий звернеться за медичною допомогою, тим швидше вдасться досягти видужання. Щоб уникнути подальших рецидивів також важливе одночасне лікування обох партнерів.

Збудником сифілісу є сифілітична спірохета або бліда трепонема. Збудник завжди є в крові, спермі і слині хворого. В організм здорової людини потрапляє через слизові оболонки (рота, піхви, сечівника) або через ушкоджену шкіру. Основний шлях зараження сифілісом – статевий. Але можливі й інші шляхи: через поцілунки з хворими людьми, у яких на губах або слизистій оболонці рота є сифілітичні висипання; через предмети домашнього ужитку (посуд, сигарети, помада тощо). Сифіліс передається через плаценту від хворої матері до плоду, приводячи до внутрішньоутробного зараження, тому дитина народжується з сифілісом (уроджений сифіліс). Можливе зараження сифілісом при переливанні крові, взятої від донора, хворого сифілісом. Від моменту зараження до першого прояву захворювання проходить 3-5 тижнів. У місці проникнення трепонеми (частіше на статевих органах, губах або на шкірі) з’являється ранка (шанкер). Через тиждень збільшуються сусідні лімфатичні вузли. Якщо не звертатися до лікаря і не лікуватися, то через 3-4 тижні ранка гоїться, а ще через місяць настає другий період – повторний свіжий сифіліс. Він характеризується численними шкірними висипаннями, що через 2-3 місяці зникають, а потім через невизначений час знову виникають. Це – повторний рецидивний сифіліс.

При неповноцінному лікуванні або його відсутності може розвитися третій період, коли виникають важкі ураження внутрішніх органів і нервової системи, що призводять хворого до смерті.

Якщо хворий своєчасно звертається за медичною допомогою і точно дотримується розпорядження лікаря, він може цілком звільнитися від інфекції. Лікування проводиться в залежності від стадії захворювання. Після лікування людина, яка перехворіла сифілісом, повинна знаходитися під контролем лікаря протягом 2-5 років. Щоб уникнути подальших рецидивів також важливе одночасне лікування обох партнерів.

Збудником хламідіозу є мікроорганізм, який називають хламідія трахоматіс. Подразнює переважно органи сечостатевої системи. Шлях зараження в основному статевий. Захворювання, як правило, з’являється через 1-4 тижні після інфікування. Відзначаються дискомфорт при сечовипусканні, незвичні виділення, біль внизу живота і у поясничному відділі. У жінок хламідії уражають шийку матки й уретру, при відсутності лікування процес може поширитися на яєчники і призвести до безпліддя. У чоловіків може бути запалення яєчок. Якщо не додержуватися правил особистої гігієни, можливе запалення слизистої оболонки ока. При відсутності відповідного лікування хламідії можуть стати причиною безплідності в чоловіків, позаматкової вагітності (запліднена яйцеклітина проникає замість матки у фалопієву трубу), викиднів, передчасних пологів, ураження очей, носоглотки, пневмонії, низької ваги новонародженого.

Дуже важливо, щоб обидва партнери звернулися до лікаря, якщо підозрюють, що заразилися хламідіозом. Хламідіоз може протікати безсимптомно, особливо в жінок. За допомогою аналізу клітин із піхви в жінок і з сечівника в чоловіків лікар зможе визначити наявність або відсутність хламідії.

Лікування проводиться обом партнерам одночасно, навіть якщо в одного з них відсутні симптоми. Під час лікування варто уникати статевих контактів, щоб знову не заразити один одного. Щоб уникнути подальших рецидивів також дуже важливе одночасне лікування обох партнерів.

Реальна загроза здоров’ю наступного покоління – це інфекції, що  передаються статевим шляхом, частота яких з кожним роком збільшується. Тому особлива увага має приділятися статевому вихованню підлітків, своєчасній діагностиці і проведенню ефективного лікування певної інфекції. Для цього необхідно об’єднати зусилля акушерсько-гінекологічної, урологічної, дерматовенерологічної та інших служб охорони здоров’я.

Підготувала акушерка оглядового кабінету  Смірнова О.О.