Аденоїди

Аденоїди – патологічне розростання лімфоїдної тканини носоглоткового мигдалика, частіше у дітей 3-10 років.

Серед найбільш частих причин аденоїдів розглядається спадкова схильність до гіпертрофії носоглоткового мигдалика, обумовлена відхиленням в будові  ендокринної та лімфатичної системи. У дітей з даною аномалією нерідко виявляється зниження функції щитовидної залози. Сприяючим фактором у розвитку аденоїдів можуть бути порушення харчування (перегодовування), віруси, кишкові гельмінти.

Аденоїди порушують нормальний механізм дихання. Тривале дихання через рот  обумовлює відносно незначну, але некомпенсовану недостачу вентиляції легень. Кров дитини гірше насичується киснем, виникає хронічна, нерідко виражена гіпоксія мозку. Діти стають неуважними, часто скаржаться на головний біль, погано вчаться. Зменшення глибини  вдиху внаслідок переважання дихання через рот протягом тривалого часу стає причиною порушення процесу формування грудної клітки. У дитини розвивається така деформація як «курячі груди». У багатьох пацієнтів з аденоїдами виявляється порушення гемопоезу, функціонування органів шлунково-кишкового тракту (погіршення апетиту, блювання, запор або пронос). Тривале виключення носової порожнини із дихання призводить до порушення нормального процесу розвитку лицевого скелета.

Нижня щелепа стає вузькою, подовжується, виникають порушення прикусу. Обличчя пацієнта набуває своєрідного «аденоїдного вигляду».

Виділяють три  ступені збільшення аденоїдів. Аденоїди спричиняють порушення реґіонарної гемо та лімфо циркуляції. Розвивається гіперемія та набряк задніх піднебінних дужок, м‘якого піднебіння, носових раковин.

В результаті проблеми з диханням поглиблюються, часто розвиваються риніти, запальні  захворювання лімфоглоткового кільця.

Тому аденоїди часто ускладнюються аденоїдітом, який має характер первинного хронічного запального процесу. Вторинне запалення і збільшення аденоїдів може розвинутись після таких дитячих інфекційних захворювань, як коклюш, кір, скарлатина і дифтерія.

Діагноз виставляється на підставі анамнезу, огляду і даних інструментальних досліджень. Ендоскопія носоглотки є високоінформативним дослідженням, що дозволяє провести детальний огляд носоглотки. При огляді дітей молодшого віку потрібна анестезія, інколи  для діагностики використовується R-гр. носоглотки у бічній проекції.

Про розповсюдженість аденоїдів свідчать наступні факти.

1. Гострі інфекції верхніх дихальних шляхів(ГIВДШ) у дітей найчастіше протікають у вигляді гострого запалення носоглотки і фактично є запаленням носоглоткового мигдалика. Захворюваність на ГIВДШ серед дітей складає 6-10 разів на рік. Рецидивуючи інфекції ВДШ є одним із основних показів до аденотомії.
2. В Україні із розрахунку на 100000 дитячого населення щорічно проводиться 60-65 аденотомій. Але реальна кількість аденотомій ще більша, оскільки немала частина із них виконується амбулаторно. По третє, секреторний середній отит є одним із найбільш частих показів до аденотомії. Четверте . Енурез. Більшість половини випадків енурезу асоційовані з аденоїдами. П’яте.  Хропіння зустрічається у 10% дітей у віці 2-8 років, у більшості випадків хропіння спричинене аденоїдами.

Аденоїди необхідно лікувати. Існують консервативні та оперативні методи лікування. Вибір методу лікування здійснює лор лікар  на основі анамнезу, обстеження та глибини патологічних змін в організмі дитини.

Дослідження показують, що від консервативного лікування можна досягнути тільки незначного ефекту – регресії лімфоідної  тканини не більше як на 10%. Виникає проблема вибору препарату. Препарати повинні мати комплексний вплив, високу ефективність та безпечність. Однак досить часто лімфоїдна тканина знову збільшується і продовжує викликати симптоми. Тому консервативна терапія досить часто розглядається як стан підготовки пацієнта до оперативного втручання. Аденотомія показана у будь-якому віці, інколи навіть дітям грудного віку. Бажано не відкладати операцію на «потім» оскільки захворювання неминуче негативно впливає на фізичний і розумовий розвиток дитини. Ряд спеціалістів рекомендує утримуватись від операції з оглядом на те, що мигдалики є органом імунітету.

Однак у дослідженні Santos F.P (2013) було встановлено, що рівень  JgA та JgG дещо знизився через рік після оперативного втручання, але залишився у межах вікової норми, проведення аденотомії не має як негайного так і віддаленого впливу на імунітет.

В сучасних умовах існує кілька хірургічних методик. Видалення через рот з допомогою аденотома, можливе використання ендоскопічної техніки.

В сучасних умовах можливе «холодне видалення» або 1)аденотомія з використанням електрозварювальної технології. Методика видалення з допомогою мікродебрідера, 2) метод особливо показаний при умовах, коли повне видалення аденоїдів тяжко здійснити при використанні традиційної методики аденотомії.

В післяопераційному періоді протягом 7-10 днів може зберігатись закладеність носа внаслідок набряку слизової оболонки глотки.

У післяопераційному періоді можливі рецидиви аденоїдів. Часто рецидиви виникають у дітей із супутнім аденоїдитом, тому таким дітям призначається доопераційна і тривала післяопераційна терапія.

Лор лікар  поліклініки №2                                                                                       Ковба Т.В