Вплив тиреоїдних гормонів на розвиток остеопорозу

Хворі з порушенням функції ЩЗ часто скаржаться на болі кінцівок, в спині та переломи кісток. Ризик переломів кісток за наявності тиреотоксикозу або гіпотиреозу збільшується у 1,5-2 рази порівняно із загальною популяцією, а ризик перелому шийки стегна у таких хворих зростає більш ніж у 3 рази, особливо у жінок у постменопаузальному періоді.
Під час обстеження хворих на гіпотиреоз або тиреотоксикоз у випадках довгострокової декомпенсації або неповної медикаментозної компенсації цих захворювань майже у 50% з них виявляється остеопенія, а в 25% – остеопороз.  Адже порушення продукції тиреоїдних гормонів чинить істотний вплив на метаболізм кісткової тканини.

В умовах гіпотиреозу різко зростає тривалість усіх фаз кісткового ремоделювання, знижується як здатність остеобластів до формування кістки, так і активність остеокластів. Під впливом тиреоїдних гормонів відбувається стимуляція секреції остеобластами простагландинів, які збільшують активність остеокластів. З іншого боку, під дією трийодтироніну (Т3) підвищується секреція гіпофізом соматотропного гормону (СТГ), що має пряму стимулюючу дію на остеобласти та хондроцити. Т3 стимулює синтез остеокальцину, колагену 1-го типу і лужної фосфатази, опосередковано регулює відповідь остеобластів на паратиреоїдний гормон через зміну синтезу рецепторів до паратгормону, збільшення швидкості диференціювання остеобластів та апоптоз. Крім того, виявлено, що Т3 впливає на резорбцію кісткової тканини остеокластами опосередковано, через стимулювання інтерлейкінів IL-6 і IL-8, простагландину Е2 та інших цитокінів, залучених в остеокластогенез. Встановлено, що Т3 прямо й опосередковано сприяє проліферації остеобластів, їх диференціюванню.

Тиреотропний гормон (ТТГ) також має прямий фізіологічний вплив на кісткову тканину, діючи незалежно як на остеобласти, так і на остеокласти. Зниження рівня ТТГ призводить до активації як кісткової резорбції, так і кісткового формування з переважанням резорбції, внаслідок чого відбувається утворення ділянок остеопорозу і остеосклерозу.

Встановлено, що при порушенні балансу тиреоїдних гормонів відзначається тенденція до зниження рівня кальцію у крові і його екскреція з сечею внаслідок порушення перетворення вітаміну D у його біологічно активні метаболіти -1,25(ОН)₂Д₃ (кальцитріол) 24,25(ОН)₂Д₃ (альфакальцидол). Зниження кількості цих найактивніших метаболітів призводить до зменшення швидкості перетворення преостеобластів у зрілі остеобласти, гальмування їх активності завдяки тому, що гени, які кодують біосинтез білків (остеокальцин, остеонектин) в остеобластах, Д₃-регулюючі. Дефіцит активних метаболітів вітаміну D зменшує абсорбцію кальцію у кишечнику і реабсорбцію його в нирках.

У відповідь на гіпокальціємію паращитовидні залози збільшують секрецію паратгормону, надлишок якого стимулює кісткову резорбцію і гальмує кісткоутворення. Паратгормон має властивість прискорювати перехід преостеокластів у зрілі остеокласти, їх рух у напрямку вогнищ резорбції, збільшувати їх кількість й активність. Зв’язуючись із специфічними рецепторами на остеобластах, паратгормон підвищує мітотичну активність цих клітин, що збільшує їх кількість, але завдяки зменшенню щільності цитоплазматичних органел, гальмуванню біосинтезу колагену і остеокальцину, зменшує активність утворення нової кісткової тканини. Під дією надлишку паратгормону стимулюється продукція остеокластами колагеназ і желатіназ, які сприяють розсмоктуванню кісткового матриксу, і секреція остеобластами гранулоцитарномакрофагального колонієстимулюючого фактору, який здатен активізувати резорбцію кісткової тканини остеокластами.

Крім того, декомпенсований первинний гіпотиреоз нерідко супроводжується гіперпролактинемією, яка опосередковано через порушення секреції лютеїнізуючого і фолікулостимулюючого гормонів гіпофізу призводить до зменшення секреції естрогенів, що, в свою чергу, викликає стимуляцію синтезу остеобластами біологічно активних речовин, які активують резорбцію кісткової тканини, – інтерлейкінів-1 і 6, фактора некрозу пухлин-β, гранулоцитарно-макрофагального колонієстимулюючого фактора.

У той же час замісна гормональна терапія збільшує темпи кісткового ремоделювання. Відзначено, що тривала замісна гормональна терапія (лікування понад 10 років і застосування високих доз тироксину – більше 100 мкг на добу) може викликати втрату кісткової маси і розвиток остеопорозу. Замісна терапія L-тироксином при гіпофункції щитоподібної залози має протективну дію на кісткову тканину, проте при тривалому його застосуванні відзначено негативний вплив на фосфорнокальцієвий обмін і кістковий метаболізм. Найбільше зниження кісткової маси виявлено при нелікованому гіпотиреозі, а також при прийомі понад 100 мкг/добу левотироксину. Встановлено, що частота остеопенічного синдрому залежить від дози левотироксину і компенсації тиреоїдного статусу, а тривалість замісної терапії незначно впливає на стан кісткової тканини.

Висновок: компенсація гіпотиреозу або тиреотоксикозу є необхідною умовою профілактики  та подальшого прогресування остеопенії та остеопорозу.

Для профілактики ускладнень і покращення якості життя обов’язкове звернення до сісейного лікаря мінімум один раз на рік.

Хірург поліклініки №2 Забара О.С.