Кашель в практиці сімейного лікаря: лікувати чи спостерігати?

         Кашель — частий симптом у практиці сімейних лікарів. Хронічний кашель може викликати значний стрес і зниження якості життя.

Відповідно до рекомендацій Європейського респіраторного товариства

( ERS) і Американської колегії торакальних лікарів ( ACCH) за тривалістю кашель поділяється на:

гострий (до 3 тижнів),

підгострий (3-8 тижнів),

хронічний (довше ніж 8 тижнів).

Причину кашлю вдається встановити у 88 % випадків звернень до лікаря загальної практики, отже, й ефект лікування в першу чергу залежатиме від з’ясування та усунення його безпосередньої причини.

Рецидивуючий кашель  (не пов’язаний із гострою респіраторної хвороби ) —

повторні (два та більше разів на рік) епізоди кашлю, окрім тих, які пов’язані з гострою респіраторною хворобою  (застудою); триває понад 7-14 днів. В разі тривалого подразнення кашльових рецепторів може розвиватися хронічний виснажливий кашель, що втрачає свою захисну функцію та здатен зумовлювати розвиток низки небезпечних ускладнень. Зокрема, можуть спостерігатися синкопальні стани, спонтанний пневмоторакс, кровохаркання, розриви стінок трахеї та бронхів, аритмії.

          Безперечно, однією з найчастіших причин кашлю є гострі респіраторні інфекції , які в більшості випадків спричиняються вірусами в результаті чого розвивається поствірусний кашель — починається з вірусною інфекцією та триває понад три тижні. Частота розвитку ПК після перенесеної ГРІ коливається в межах 11-25%, а його тривалість за відсутності лікування може сягати 8 тиж.

            Специфічний кашель — кашель, при якому вдається чітко ідентифікувати причину. Причиною кашлю можуть бути як інфекційні агенти (віруси, бактерії, грибки, гельмінти), так і неінфекційні (вади розвитку, обмінні порушення, застійна серцева недостатність). Переважна кількість випадків кашлю пов’язана з інфекційними агентами.

Також існує так званий синдром постназального затікання  може розвиватися при таких захворюваннях, як алергічний (персистуючий), вазомоторний, медикаментозний, постінфекційний риніти, бактеріальний синусит. Зазвичай такі пацієнти скаржаться на відчуття накопичення слизу в задніх відділах порожнини носа, стікання її задньою стінкою глотки, частого відходження слизових згустків. Симптоми посилюються зранку (хворі просинаються з дискомфортом у глотці), а також за тривалого перебування в положенні лежачи на спині. При огляді глотки відсутні ознаки запалення, але можна побачити слизові тяжі, які тягнуться з носоглотки за м’яким піднебінням. Лікування кашлю в таких випадках має включати терапію основного захворювання (санація носоглотки, деконгестанти, назальні кортикостероїди, антигістамінні засоби) та призначення протикашльових засобів.

Для сімейного лікаря надзвичайно важливо знати особливості кашлю у різних груп пацієнтів :

       У дітей раннього віку внаслідок анатомо-фізіологічних особливостей дихальної системи кашльовий рефлекс здебільшого різко пригнічений, а кашель характеризується гіперпродуктивністю і не виконує дренажної функції. Тому немовлятам слід з обережністю призначати препарати, що стимулюють виділення харкотиння.

У дітей дошкільного віку може спостерігатися нічний кашель, що найчастіше буває наслідком розростання аденоїдних вегетацій, а зрідка — дебютом бронхіальної астми. Такі діти, які звертаються зі скаргами на частий кашель, стають жертвами нещадної та неадекватної багаторазової антибіотикотерапії (до тих пір, поки їм не буде встановлено діагноз кашльової форми інтермітуючої бронхіальної астми і призначено базисну терапію).

          Дорослі пацієнти — курці зі стажем, часто ігноруючи кашель, можуть пригнічувати його навіть при наявності харкотиння, а щоденний продуктивний кашель виникає в них здебільшого зранку у вигляді «туалету бронхів».

Невротичні пацієнти можуть скаржитися на періодичний сухий кашель (психогенний кашель), що, однак, їм здається продуктивним, супроводжується відчуттям «грудки» у горлі, нестачею повітря тощо та важко піддається лікуванню. У разі виключення інших причин і підозри на психогенний генез кашлю рекомендується консультація психіатра, на підставі рекомендацій котрого підбирається адекватна терапія (наприклад, седативні засоби). За необхідності призначають нетривалий курс протикашльових препаратів.

           Діагностична тактика – основна мета виключити органічні хвороби як причини кашлю,  звернути увагу на паління (якщо палить відмовитися від паління)  та приймання ІАПФ. Всі пацієнти з хронічним кашлем на етапі діагностики мають пройти наступні обстеження: дослідження мокротиння на наявність бацили Коха (для пацієнтів із вологим кашлем), оглядова рентгенографія органів грудної клітини, обстеження ЛОР-органів, оцінка легеневих функцій (спірометрія та тест на зворотність бронхообструкції),бронхоскопія.

            Терапевтична тактика в пацієнтів із хронічним кашлем має включати такі кроки: виключення впливу респіраторних іритантів (активного та пасивного куріння, промислових полютантів тощо);

патогенетичне та симптоматичне лікування основного захворювання, усунення причин, що зумовлюють кашель;

застосування протикашльових засобів.

             Профілактична тактика: полягає у пропагуванні здорового способу життя та профілактики хвороб, що супроводжуються кашлем. Проводити санітарно-просвітницьку роботу серед громади.

 

 

 

 

 

 

Автор:   Ротонос   Алла Анатоліївна, сімейний лікар  ,  ПМД № 4 поліклініки № 2