Грибкові ураження ЛОР органів

На сьогодні відомо понад 500 тисяч видів мікроскопічних грибів і лише близько 50 з них патогенні для людини. За даними ВООЗ, 1/5 частина населення  земної кулі має грибкову патологію. Зростання захворюваності на мікози пов’язане передусім зі зниженням імунологічної резистентності організму, зумовленим забрудненням навколишнього середовища, необґрунтованим і тривалим застосуванням антибактеріальних препаратів, що порушують мікробіоценоз організму, а також кортикостероїдів і імунодепресантів.

Гриби оточують людину всюди. Вони містяться в повітрі, воді, ґрунті і продуктах харчування. Функції їхні різноманітні і роль у природі та житті людини велика: деякі гриби вживають у їжу, інші широко застосовують у харчовій промисловості (виробництво сирів, вин), ще інші можуть спричинити хворобу.

Патогенні для людини гриби можна розділити на дві групи: первинні патогени й опортуністичні патогени. Первинні патогени (Coccidioides immutitis, Histoplasma capsulatum, Sporothrix schenckii, Blastomyces dermatitidis) можуть спричинити хворобу у здорової людини, тоді як опортуністичні патогени (Candida spp., Aspergilus spp., Cryptococcus neofor mans, Penicillum spp., Trichosoron beigelii) зазвичай нешкідливі для здорових людей і стають патогенними тільки в разі зниження імунологічної резистентності . Умовнопатогенні гриби (УПГ) здатні тривало контактувати з шкірою і слизовими оболонками людини без ознак патологічних змін, які виявляють лише в разі дії додаткових чинників, що пригнічують місцеві й системні захисні механізми .

Збудниками мікозів ЛОР-органів є умовно-патогенні гриби. До факторів, які сприяють росту мікозів, можна віднести нераціональну антибіотикотерапію, застосування препаратів,що пригнічують імунітет, наявність злоякісних новоутворень, хронічних процесів та імунодефіцитних станів, складність лабораторної діагностики мікозів тощо. Певну роль у патогенезі мікозів відіграє мікогенна алергія.

Серед збудників отомікозу переважають гриби роду Aspergillus, на другому місці — Саndida. Переважною скаргою хворого на мікоз зовнішнього слухового ходу є свербіння. Зовнішній слуховий хід звужений за рахунок інфільтрації шкіри, яка вкрита відшарованими лусочками епідермісу. Можуть бути виділення з вуха, колір яких залежить від збудника: чорні, жовтувато-зелені, сіро-чорні, у вигляді казеозних мас (Aspergillus); сірі (Mucor) та ін.

Клінічна картина мікотичного середнього отиту відрізняється наявністю періодичних значних виділень з вуха, інтенсивним шумом у вухах. Характерним є раптове виникнення цих явищ на фоні відносно спокійного перебігу отиту. Має місце наявність декількох перфорацій барабанної перетинки та приєднання зовнішнього отиту.

Серед фарингомікозів найбільш поширеним є кандидоз слизової оболонки ротоглотки (“молочниця”). Процес локалізується переважно на піднебінних  мигдаликах у вигляді білуватих нальотів.

Фарингомікоз не є висококонтагинозним захворюванням. Частіше за все запалення слизових оболонок , викликано грибами роду  Candida, вторинно. Залежно від ступеню пораження  розпознають псевдо-мембранозну , гіперпластичну, гранулезну та єрозивно –язвену клінічні форми фарінгомікозу.

Встановлено прямий зв’язок між прийомом сучасних антибактеріальних препаратів у дозах, які перевищують терапевтичну та розвитком фарінгомікозу.  Також треба враховувати самостійне лікування захворювань глотки та неналежний уход за зубними протезами.

Фарингомікоз не є висококонтагинозним захворюванням. Частіше за все запалення слизових оболонок , викликано грибами роду  Candida, вторинно. Залежно від ступеню пораження  розпознають псевдо-мембранозну , гіперпластичну, гранулезну та єрозивно –язвену клінічні форми фарінгомікозу.

Фарингомікоз не є висококонтагинозним захворюванням. Частіше за все запалення слизових оболонок , викликано грибами роду  Candida, вторинно. Залежно від ступеню пораження  розпознають псевдо-мембранозну , гіперпластичну, гранулезну та єрозивно –язвену клінічні форми фарінгомікозу.

Встановлено прямий зв’язок між прийомом сучасних антибактеріальних препаратів у дозах, які перевищують терапевтичну та розвитком фарінгомікозу.  Також треба враховувати самостійне лікування захворювань глотки та неналежний уход за зубними протезами.

Провокують розвиток мікозу і соматичні захворювання тяжкого перебігу, наприклад, цукровий діабет, хвороби крові, злоякісні новоутворення, бронхіальна астма.

Вторинна імунодефіцитна недостатність, яка розвивається не тільки на фоні ВІЛ – інфекції, а також при затяжному використанні кортикостероїдів у дозі яка перевищує 0,5 мг/кг/доба продовж 28 діб, або друга довга імуносупресивна терапія значно підвищує ризик розвитку поверхневого мікозу. Перебування у відділеннях реанімації та інтенсивної терапії більше ніж 10 діб, довга інкубація трахеї, рідка  зміна трахеостомічної трубки в значної мірі сприяють розвитку мітотичного пораження глотки та гортані.

Мікози приносових пазух поділяють за характером ураження на дві форми: неінвазивну та інвазивну. Неінвазивна форма являє собою міцетому (грибкове тіло), за якої процес локалізується переважно в слизовій оболонці. У цьому разі звичайно відмічають симптоми хронічного запалення приносових пазух, але більш виражені. Міцетому найчастіше спричинюють гриби роду Aspergillus, але можуть і Fumigatus, Candida, Alternaria, Вірlaris. Найчастішою локалізацією міцетоми є верхньощелепна пазуха. Провідну роль в етіології її виникнення має наявність пломбувального матеріалу в пазусі, який потрапив туди через канали зубів верхньої щелепи. Вміст солей цинку в пломбувальному матеріалі відіграє каталітичну роль у розвитку грибкової флори. Клініка міцетоми верхньощелепної пазухи нагадує хронічний гнійний гайморит, але може мати і безсимптомний перебіг. Рентгенологічно міцетома при носових пазух має щільність металу, тому що в процесі життєдіяльності гриба відкладаються солі кальцію. В разі інвазійної форми, або глибокого мікозу, процес розповсюджується на окістя і кістку. Глибоку форму частіше спричинюють дріжджеподібні та плісняві гриби. Для захворювання характерне відчуття тиску або стороннього тіла в пазусі. Рентгенологічно виявляється хмароподібне затемнення ураженої пазухи.

При поліпозних риносинуїтах під час дослідження зрізів тканини поліпів у 85 % виявляють різних представників грибкової мікофлори, таких як Aspergillus, Clatosporium, Dematiassons, Histoplasma. Не тільки самі гриби, але й продукти їх життєдіяльності можуть зумовити сенсибілізацію організму, що значно погіршує перебіг захворювання і потребує застосування додаткових заходів, спрямованих на десенсибілізацію організму.

Мікотичні ларингіти поділяють на три основні форми: катарально-плівчасту, атрофічну й інфільтративну. Симптомами захворювання можуть бути захриплість голосу, біль під час ковтання, кашель, свербіння в горлі.

Лікування мікозів ЛОР-органів включає загальну і місцеву антимікотичну терапію. Загальну антимікотичну терапію використовують тільки в разі тяжкого перебігу захворювання, вона включає застосування таких препаратів, як флуконазол, амфотерицин В, інтраконазол, тербінафін, кетоконазол. Перевагу надають використанню антимікотичних препаратів місцевої дії, таких як нітрофунгін, канеетен (клотримазол), амфотерицин В, нізорал, діфлюкан, екзодеріл та інші. При грибковому синуїті пунктують верхньощелепні пазухи з уве­денням у них розчину протигрибкового препарату. Лікування міцетоми верхньощелепної пазухи хірургічне. Під час подаль­шого патогістологічного (мікроскопічного) дослідження у видаленому матеріалі виявляють нитки міцелію гриба.

Лікар отоларинголог поліклініки №2   Федорів Т.О.