СУЧАСНА АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ: деякі поради пацієнтам перед плановим оперативним втручанням

Written by admin on . Posted in Поради та рекомендації

Маю надію на те, що наведена нижче
інформація буде корисною для
потенційних пацієнтів

З глибокою повагою
Ігор Полінчук

 

Діагностика захворювання, при якому необхідне оперативне втручання, може тривати від кількох хвилин до декількох тижнів і навіть більше. Все залежить від клінічних проявів, локалізації патологічного процесу, необхідності проведення додаткових методів дослідження, інколи це здійснюється на різних діагностичних базах.

Після уточнення діагнозу пацієнт приймає рішення про необхідність оперативного втручання. Далі виникає питання: яким фахівцям, якій клініці можна довірити своє життя і здоров`я? Цей процес може тривати досить довго, інколи довгі роки. При цьому пацієнти поділяються на дві категорії.

  • Одні, як правило представники молодшого покоління, занурюються в нетрі мережі Internet, де отримують більш-менш достовірну інформацію про своє захворювання. Ця інформація в перемішку пополам «заправлена» відвертою рекламою лікарських засобів та приватних клінік з медперсоналом виключно модельної зовнішності, історіями про «шаманські» та нетрадиційні методи лікування, які «гарантують» 100% успіх лікування без оперативного втручання.
  • Інші, незалежно від віку, вибирають «класичний» шлях: звертаються за порадою до дільничного терапевта, сімейного лікаря, родичів та знайомих, які мали подібні проблеми. За однакових умов перевага надається тим клінікам, які є більш привабливими з позиції досвіду, професійного статусу лікарів, умов перебування пацієнтів, зовнішнього вигляду лікарні, відділення, середнього та молодшого медперсоналу.

Врешті-решт, в обох випадках  робиться остаточний вибір на користь певної клініки. На превеликий жаль, до традиційних рейтингових показників діяльності лікувальних закладів не входить врахування питомої ваги пацієнтів, які могли б оперуватись у «своїй» клініці за місцем проживання, але звернулись до іншого лікувального закладу.

В терміновій ситуації у пацієнта немає вибору відносно місця лікування: бригада служби «Швидкої медичної допомоги» госпіталізує саме в чергову клініку. Невідкладна медична допомога є суворо регламентованою відносно місця та дати госпіталізації пацієнтів. В черговий лікарнях є розгорнуті операційні, які працюють в режимі постійного очікування, де готові прийняти пацієнта безпосередньо з карети «Швидкої медичної допомоги». При цьому заходи інтенсивної терапії проводяться ще на етапі транспортування до лікарні, а далі продовжуються в приймальному відділенні, при потребі – у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії (більш звична назва – відділення реанімації).

Якщо ж ситуація є не настільки терміновою, то пацієнт може через 1-2 доби, після стабілізації стану, перейти на лікування до тієї клініки, яку він вибере самостійно. При цьому зберігаються усі права на отримання листка тимчасової непрацездатності. Одна умова: в обраній лікарні мають бути профільні фахівці з відповідним досвідом роботи, обладнанням та оснащенням.

В плановій хірургії ситуація діаметрально відрізняється. Вибір лікувальної установи для планового оперативного втручання – це найвища оцінка лікарні, окремого відділення та фахівців за так званим «народним» рейтингом. Маючи достатній досвід роботи, можу стверджувати, що рівень відповідальності лікарів-хірургів, лікарів-анестезіологів в плановій хірургії значно вищий. Для того, щоб завоювати справжній авторитет у людей, які, не володіючи спеціальними медичними знаннями, довіряють своє життя і здоров`я для планового лікування певній клініці, необхідні довгі роки і десятиліття кропіткої праці, постійного навчання і професійного удосконалення.

КЗ «ХМКЛ ім. Є.Є. Карабелеша» в цьому сенсі вигідно відрізняється: серед пацієнтів, які прооперовані в плановому порядку, велика питома вага тих, що не відносяться до мешканців Суворовського району м. Херсона.

Навряд чи хтось із пацієнтів здогадується про те, скільки лікарів різних спеціальностей, представників середнього та молодшого медичного та технічного персоналу задіяні для виконання одного оперативного втручання. Спробую частково розкрити деякі професійні «секрети», відповідаючи на традиційні запитання, які задають пацієнти перед тим, як наважитись на планове оперативне втручання.

Для чого стільки обстежень перед плановим оперативним втручанням?

 Часто пацієнти задають запитання: для чого для виконання «невеличкого», на їхню думку, оперативного втручання потрібно проводити так багато лабораторних та інструментальних досліджень, функціональних тестів, консультацій лікарів?

Дійсно, перед плановим оперативним втручанням пацієнти проходять поглиблений медичний огляд. Це необхідно для оцінки функціонального стану органів і систем пацієнта. Чим більше інформації з цього приводу отримують лікарі, тим вищий ступінь безпеки пацієнта.

Не вдаючись в деталі медичної статистики, слід відмітити, що на 1000 чол. дорослого населення припадає 2051 захворювань, Це дані по Суворовському району м. Херсона за 2016 рік, які співпадають з показниками по Україні в цілому. Таким чином, 1 середньостатистична людина має більше 2-х захворювань. Багато з цих людей системно приймають певні ліки для забезпечення достатнього рівня якості життя.  Досить часто в процесі передопераційного обстеження виявляються захворювання, перебіг яких був безсимптомним: гіпертонічна хвороба, порушення серцевого ритму, виразкова хвороба, цукровий діабет, хронічний бронхіт та багато інших. При цьому виникає необхідність в консультаціях «вузьких» фахівців: кардіолога, гастроентеролога, ендокринолога, пульмонолога та ін. За необхідності вносяться корективи у схеми лікування пацієнтів, які мають хронічну патологію та постійно приймають певні препарати.

Нерідко під час передопераційного обстеження виявляється гостра патологія (загострення хронічної): виразкова хвороба, простудні та інші захворювання. Це є абсолютним приводом для перенесення планового оперативного втручання та проведення відповідного курсу лікування.

Напередодні планового оперативного втручання пацієнта оглядає лікар-анестезіолог. Заповнюються відповідні медичні документи за встановленою МОЗ України формою. Остаточний вердикт – визначення ступеню операційно-наркозного ризику. Після детального ознайомлення з усіма особливості оперативного втручання та анестезіологічного забезпечення пацієнт підписує інформовану згоду на лікування.

 

Чи потрібно здавати лабораторні тести на ВІЛ, гепатити в наш час, коли більшість витратних матеріалів є одноразовими, а сучасні технології знезараження та стерилізації інструментів багаторазового використання зводять до мінімуму ризик внутрішньолікарняного інфікування пацієнтів?

 

Це дійсно так. Але перед плановим оперативним втручанням необхідно знати інфекційний статус пацієнта. Це потрібно для пацієнта: позитивні тести при деяких захворюваннях вимагають додаткових досліджень для виявлення стадії та активності інфекційного процесу.

З іншого боку – виявлення позитивних тестів у передопераційному періоді убезпечить клініку від необґрунтованих подальших санкцій з боку пацієнта.

На жаль, і ці обстеження на 100% не виключають можливі непорозуміння. Адже є таке поняття, як імунологічне вікно при інфекційних захворюваннях (перш за все, при ВІЛ-СНІД), коли людина інфікована, а лабораторні тести негативні.

 

Чи завжди оперативне втручання вирішує всі проблеми і людина стає абсолютно здоровою?

 

На жаль, не завжди. Є велика кількість захворювань, перебіг яких не закінчується після загоєння післяопераційної рани. При цьому пацієнти вимагають подальшого лікування, реабілітації, санаторно-курортного лікування, замісної терапії (досить часто після операцій на щитовидній залозі), дотримання дієти.

 

Чи можна виконати операцію без наркозу?

 

Є такий дуже цинічний, з точки зору лікаря-анестезіолога, анекдот, де говориться, що можна, але потрібно міцно прив`язати пацієнта до операційного стола. Це в анекдоті, в реальному житті все інакше.

Весь організм людини пронизаний чутливими нервовими волокнами, які дуже важко побачити неозброєним оком. Будь-яке, навіть найменше, оперативне втручання супроводжується пошкодженням цих волокон і виникненням болю, який запускає цілий ланцюг системних захисних реакцій організму. Ці явища є небажаними на тлі самого оперативного втручання. Абсолютно переконаний, що больові відчуття пацієнта під час оперативного втручання без знеболювання – це варварство і дикунство для ХХІ століття.

Не вдаючись в деталі, хочу дещо прояснити.

 

Наркозом прийнято називати загальне знеболювання, коли людина спить і не відчуває болю. При цьому може бути збережене самостійне дихання або, за потреби хорошої м`язової релаксації, проводиться штучна вентиляції легень за допомогою спеціального апарату.

Провідникове (реґіонарне) знеболювання – це введення анестетика, умовно кажучи, в проекцію нервового стовбура, волокна якого іннервують ту ділянку тіла людини, де планується оперативне втручання. За потреби, коли «присутність» пацієнта в операційній є небажаною та для забезпечення пацієнтові психологічного комфорту, додатково внутрішньовенно вводяться препарати, що викликають сон. Вказані види знеболювання виконує виключно лікар-анестезіолог.

Місцева анестезія – варіант провідникового знеболювання. Його виконує лікар-хірург, що здійснює саме оперативне втручання. Термін «місцевий наркоз» є недоречним.

 

Чи впливає наркоз на здоров`я людини?

 

Майже 29 років тому, коли я починав кар`єру лікаря анестезіолога-реаніматолога (так тоді називалась наша спеціальність), я сказав би, що анестезія (загальна чи провідникова) – це захист пацієнта від хірургічної агресії. Зараз ця концепція не змінилась. Змінилось те, що лікарі перестали бути «совковими», стали більш чесними і відвертими при спілкуванні з пацієнтами.

Основна місія лікаря-анестезіолога – виключення можливості розвитку больового шоку та контроль і своєчасне внесення коректив у діяльність усіх систем організму пацієнта під час оперативного втручання. Різні ділянки людського тіла мають різну чутливість, оперативні втручання відрізняються одні від одних за тривалістю, травматичністю та обсягом крововтрати.

Тому стверджувати, що загальна анестезія (наркоз), який має три компоненти: сон, знеболювання, м`язова релаксація (за потреби), зовсім ніяк не впливає на людський організм є повним невіглаством. Теж саме в певній мірі відноситься і до провідникового знеболювання.

Жоден фахівець, крім лікаря-анестезіолога, не використовує одночасно стільки лікарських засобів, дія яких є суворо дозованою, а в разі неправильного застосування призводить до фатальних наслідків. Жоден лікар не виконує стільки аналітичної роботи, скільки її виконує лікар-анестезіолог. Існують чітко регламентовані інструкції по використанню препаратів для анестезіологічного забезпечення. Разом з тим, кожен пацієнт – це індивідуальність, коли необхідно робити поправки на вік, загальний стан, масу тіла, анатомічні особливості, супутню патологію, інколи навіть на такі фактори, як віросповідання.

Якісне і безпечне анестезіологічне забезпечення – це високе мистецтво у виконанні професіонала.

В 50-60-х роках ХХ ст., коли чи не найшвидшими темпами серед інших медичних наук розвивалась саме анестезіологія, було поставлено нове завдання: не просто убезпечити пацієнта від болю на операційному столі, а й мінімізувати при цьому негативні наслідки самої анестезії, які, на жаль, мали місце.

Вченими провідних країн світу було відмічено (одним з перших це зробив J.E. Eckenhoff, США, у 1953 році), що одним із головних негативних наслідків загальної анестезії є порушення когнітивних (вищих психічних) функцій – пам`яті, швидкості психічних реакцій та ін. у післяопераційному періоді. Цей феномен був названий післяопераційною когнітивною дисфункцією (ПОКД). В 90-х роках ХХ ст. були проведені багатоцентрові дослідження в провідних країнах світу, які підтвердили існування цієї проблеми. Зусилля міжнародної вченої спільноти були направлені на пошук шляхів подолання цієї проблеми.

Провідним фахівцем з цієї проблематики  в Україні є видатна особистість – член-кор. НАНУ, член-кор. НАМНУ, д. мед. н., проф. Людмила Василівна Новицька-Усенко (м. Дніпро), під керівництвом якої автор цих рядків досліджував проблему ПОКД. Результатом проведених досліджень була розробка ефективних методик по профілактиці негативних наслідків впливу препаратів для загальної анестезії на центральну нервову систему (ЦНС). Дослідження в цьому напрямку і в Україні, і в світі продовжуються.

 

Висновок для пацієнтів: так, препарати для загальної анестезії мають деякий негативний вплив на ЦНС. Разом з тим, цей вплив є короткотривалим (тривалість оперативного втручання), а сучасні медичні технології дозволяють звести до мінімуму можливі негативні наслідки загальної анестезії.

 

Увага. З моменту «ренесансу» інгаляційних анестетиків (ними людина дихає під час операції) ризик виникнення ускладнень загальної анестезії дійсно мінімальний. Відділення анестезіології та інтенсивної терапії КЗ «ХМКЛ ім. Є.Є. Карабелеша» вже кілька років поспіль є лідером в Херсонскій області (більше виконується тільки в Херсонській обласній дитячій клінічній лікарні) по проведенню загальної анестезії інгаляційним способом. Нині в 2-х (хірургія, проктологія) із 4-х відділень хірургічного профілю застосовується ця найпрогресивніша та найбезпечніша технологія загального знеболювання. Найближчим часом ця методика буде впроваджена ще в одному відділенні.

 

Мене не бере наркоз, дайте мені подвійну дозу…

 

Як правило, з цим проханням звертаються пацієнти, які мали негативний досвід лікування в стоматології. При цьому, не дивлячись на виконану лікарем-стоматологом провідникову анестезію, больові відчуття зберігалися. Причина не в тому, що не діє анестетик. Причина в тому, що, інколи, через анатомічні особливості пацієнтів провідникову анестезію виконати дуже складно.

Для прикладу: у нашій лікарні щорічно виконується більше 1000 спинномозкових анестезій (варіант провідникової анестезії). Дуже рідко, в поодиноких випадках провідникова анестезія є недостатньою. Причина – дегенеративні захворювання або викривлення хребта. Ніякої катастрофи в цьому немає: лікар-анестезіолог переходить на «класичну» загальну анестезію із збереженим самостійним диханням пацієнта.

Що стосується загальної анестезії, то таких випадків, коли препарати не діють, світовою медичною наукою ще не зареєстровано.

Відносно «подвійної» дози. Дозування та комбіноване використання препаратів для анестезії суворо регламентується по масі, віку, загальному стану пацієнтів. Тому ні про які «подвійні» та «потрійні» дози не може бути мови. Є одне виключення – це проведення загального знеболювання у пацієнтів з числа опійних наркоманів, які систематично приймають ін`єкційні наркотичні засоби. Лікарі-анестезіологи добре знають як при цьому необхідно діяти.

 

     Які питання пацієнт має право і повинен з`ясувати напередодні оперативного втручання, виходячи з того, що він довіряє лікарям найдорожче – власне життя і здоров`я.

 

  1. Лікар-хірург, лікар-анестезіолог повинні в доступній формі поінформувати пацієнта про суть та обсяг оперативного втручання, стратегію та тактику лікування у післяопераційному періоді, вид та спосіб анестезіологічного забезпечення.
  2. Пацієнт має право знати рівень кваліфікації лікаря-хірурга та лікаря-анестезіолога. Це можна зробити наступним чином. Ввічливо вияснити, який у лікарів стаж роботи за спеціальністю, яка кваліфікаційна категорія, скільки подібних операцій (анестезій) виконуються протягом року, які можливі ускладнення.
  3. Для довідки: лікар може мати кваліфікацію лікаря-спеціаліста (найнижчий рівень, стаж роботи – до 5 років), другу кваліфікаційну категорію (стаж – не менше 5 років), першу кваліфікаційну категорію (стаж не менше 7 років), вищу кваліфікаційну категорію (стаж не менше 10 років). Кваліфікаційні категорії не присвоюються автоматично, з плином часу. Для підтвердження (присвоєння) відповідної кваліфікаційної категорії необхідно пройти спеціальне навчання, мінімум – 1 раз на 5 років, приймати участь у наукових форумах та ін., після чого проводиться процедура підтвердження (присвоєння) відповідної кваліфікаційної категорії на рівні атестаційної комісії Департаменту охорони здоров`я Херсонської облдержадміністрації. Крім того, лікар може мати науковий ступінь кандидата медичних наук (закордонний аналог – доктор філософії).
  4. Пацієнта повинно насторожити ситуація, коли лікар має низьку кваліфікаційну категорію при великому стажі роботи, не може чітко, в доступній формі пояснити методику лікування та очікувані результати.
  5. Весь лікувально-діагностичний процес у лікарні вибудовується у відповідності до клінічних протоколів (стандартів), які затверджені на рівні МОЗ України. Ці ж документи адаптуються на рівні кожного лікувального закладу. У разі виникнення спірних питань відносно якості лікувально-діагностичного процесу створюються відповідні комісії різного рівня. Основним при цьому є вирішення питання відповідності тактики лікування і діагностики вказаним документам.
  6. Коли лікар призначає (пропонує) пацієнтові препарати, які не входять до відповідного клінічного протоколу, препарати «загальнотонізуючі», «загальноукріплюючі», які «всім», в тому числі йому особисто та його знайомим, вже багато років «допомагають», слід задуматись, можливо, людина має справу із звичайним аферистом у білому халаті.
  7. Мерщій тікайте від того лікаря, який після поверхневого огляду, не заглибившись в ситуацію, обіцяє швидке зцілення лише у нього, відверто глузує над іншими лікарями та клініками, ухиляється від відповіді про власний досвід лікування подібних захворювань та виникнення можливих ускладнень.
  8. Особлива порада. При виникненні будь-яких питань по діагностиці, лікуванню, умов перебування у відділенні, непорозумінь з лікуючим лікарем, середнім чи молодшим медперсоналом пацієнтові не варто відразу звертатись до профільного заступника головного лікаря лікарні (начмеда), головного лікаря або в будь-які ще вищі інстанції. Це викликає зайву нервозність, непотрібні негативні емоції усіх сторін, здоров`я це точно нікому не додасть. Як краще вийти із цієї ситуації? Потрібно просто звернутись до завідуючого відділенням.
  9. Кожне відділення лікарні очолює завідуючий, який є найбільш досвідченим та кваліфікованим лікарем за профілем відділення. Крім організації роботи, керівництва та контролю за лікувально-діагностичним процесом, ця людина щоденно вирішує багато інших нагальних питань. У складних випадках завідуючий відділенням повинен скликати консиліум лікарів, який призначає додаткові обстеження, виставляє остаточний діагноз та визначає остаточну тактику лікування.
  10. Разом з тим, хотілось би щоб пацієнти пам`ятали: переважна більшість медичних працівників – це високопрофесійні, порядні люди, які заслуговують ввічливого ставлення до себе і своєї праці. Чим більше взаємної поваги і довіри буде між пацієнтами і лікарями, тим швидше настане таке бажане одужання хворої людини.

Зав. від. анестезіології та інтенсивної терапії
КЗ «ХМКЛ ім. Є.Є. Карабелеша»,
головний позаштатний анестезіолог
УОЗ Херсонської міськради,
кандидат медичних наук
Полінчук І.С.

Tags:

Trackback from your site.

Leave a comment

61