Пневмонія: діагностика і профілактика

Written by Админ on . Posted in Практична медицина

Пневмонія – це поліетіологічне вогнищеве інфекційно-запальне захворювання легенів із втягненням у патологічний процес респіраторних відділів і обов’язковою наявністю запальної ексудації всередині альвеол.

Пневмонія є одним з найбільш розповсюджених захворювань людини. В Європі на пневмонію в середньому хворіють 15 осіб на 1000 населення. В Україні, за даними академіка Ю. І. Фещенка, на пневмонію хворіють щороку від 40 до 50 тис. осіб. Загальні витрати на лікування хворих із пневмонією становлять понад 10 млрд доларів США. Зросла смертність від пневмонії: при позалікарняних пневмоніях вона нині становить 5-15 % випадків, при госпітальних (нозокоміальних) – до 50 %.

Найчастіше причиною пневмонії бувають бактерії, віруси, і набагато рідше — грибки та найпростіші. Хоча існує більш 100 видів виявлених збудників запалення легенів, лише декілька з них спричиняють більшість випадків пневмонії. Вірусно-бактеріальна асоціація може спричинити до 45% випадків пневмонії у дітей та 15% випадків у дорослих. Збудник не виявляється приблизно у половині випадків, незважаючи на ретельне тестування. Бактерії є найбільш поширеною причиною позалікарняної пневмонії, причому пневмококи виділяють приблизно у 50% випадків. Серед інших бактерій, що виділяють часто: гемофільна паличка — 20%, Chlamydophila pneumoniae — 13%, та мікоплазма — 3%, золотистий стафілокок; Moraxella catarrhalisLegionella pneumophila та грамнегативні бактерії. Деякі стійкі до препаратів варіанти вищевказаних інфекцій стають все більш поширеними, включаючи стійкий до препаратів пневмокок (DRSP) та метицилінрезистентний золотистий стафілокок(MRSA).

Поширення бактерій прискорюється за наявності факторів ризику. Алкоголізм пов’язують із пневмонією, зумовленою пневмококом, анаеробними організмами і на тлі туберкульозу; куріння сприяє виникненню пневмонії, спричиненої пневмококом, Haemophilus influenzaeMoraxella catarrhalis і Legionella pneumophila. Ураження легенів відбувається після контакту з птахами, що пов’язують з Chlamydophila psittaci (орнітоз); після контакту з сільськогосподарськими тваринами, що пов’язують з Coxiella burnetii (Ку-гарячка); аспірація вмісту шлунку призводить до пневмонії, спричиненої анаеробними мікроорганізмами а при кістозному фіброзі частою причиною ураження легенів є Pseudomonas aeruginosa і золотистий стафілокок. Пневмокок більш поширений взимку.

Основним симптомом розвитку запалення легенів є кашель, зазвичай він спочатку сухий, нав’язливий і постійний, але в деяких випадках кашель на початку захворювання може бути рідким і не сильним. Потім по мірі розвитку запалення, кашель при цьому захворюванні стає вологим з невеликим виділенням слизисто-гнійної мокроти. Температура тіла може бути дуже високою до 39-40С, а може залишатися субфебрильною 37,1-37,5С. Тому навіть при невисокій температурі тіла, кашлі, слабкості й інших ознаках нездужання, слід обов’язково звернутися до лікаря. Якщо у хворого дуже висока температура, то однією з ознак наявності запалення в легенях є неефективність жарознижуючих препаратів.

Болі в грудях, особливо важко хворому зробити глибокий вдих. Біль при вдиху і напад кашлю після вдиху також є ознаками запалення. Крім простудних симптомів у хворого спостерігається задишка та блідість шкірних покривів. Загальна слабкість, підвищене потовиділення, озноб, зниження апетиту також характерні для інтоксикації і початку запального процесу в легенях.

За сучасними уявленнями діагностика негоспітальної пневмонії грунтується на виявленні загальних (слабкість, адинамія, зниження апетиту, лихоманка) і локальних респіраторних (кашель, виділення мокротиння, задишка, біль у грудях) симптомів, а також фізикальних даних (притуплений або тупий перкуторний звук, ослаблене або жорстке бронхіальне дихання, фокус дзвінких дрібнопухирцевих хрипів та/або крепітації) . Вираженість цих ознак залежить від стану пацієнта на початку захворювання, тяжкості перебігу захворювання, об’єму та локалізації ураження легеневої паренхіми, віку, наявності коморбідної патології. Весь цей симптомокомплекс не є специфічним для пневмонії, але достатній для встановлення попереднього клінічного діагнозу. Однак близько у 20% хворих об’єктивні ознаки пневмонії можуть відрізнятись від типових або ж бути відсутніми. В осіб старших вікових груп або при неадекватній імунній відповіді в картині захворювання на передній план можуть вийти сплутаність свідомості, загострення чи декомпенсація супутніх захворювань, відсутність лихоманки .

Найважливішим діагностичним дослідженням хворих на пневмонію є рентгенографія органів грудної клітки, яку необхідно виконувати у двох проекціях (задньопередня та бокова) із метою підвищення інформативності  цього методу обстеження . Діагностика пневмонії практично завжди передбачає виявлення вогнищево-інфільтративних змін у легенях у поєднанні з відповідною симптоматикою інфекції нижніх дихальних шляхів. Цінність цього дослідження полягає ще й у можливості проведення диференціальної діагностики з іншими захворюваннями. Ступінь вираженості рентгенологічних змін (поширеність інфільтрації, наявність або відсутність плеврального випоту, порожнини розпаду) відповідає ступеню тяжкості перебігу захворювання й може бути критерієм при виборі антибактеріальної терапії. Проведення додаткових рентгенологічних досліджень (рентгенотомографії, комп’ютерної томографії — КТ) є доцільним для диференціальної діагностики при ураженнях верхніх часток легень, лімфатичних вузлів, середостіння, при зменшенні об’єму частки легені, у разі припущення абсцедування, а також за неефективності попередньої антибактеріальної терапії.

Дані клінічного аналізу крові не дозволяють визначити потенційного збудника пневмонії. Однак лейкоцитоз вище 10-12×109 /л свідчить про високу ймовірність бактеріальної інфекції, а лейкопенія нижче 3-10% або лейкоцитоз вище 25х109 /л є несприятливими прогностичними ознаками. Біохімічні аналізи крові (функціональні тести печінки, нирок, глікемія тощо) не дають якої небудь специфічної інформації, однак за наявності відхилень від нормальних значень свідчать про ураження ряду органів і систем, що має певне клінічне та прогностичне значення.

Діагноз негоспітальної пневмонії є визначеним за наявності у хворого рентгенологічно підтвердженої вогнищевої інфільтрації легеневої тканини та не менше 2 клінічних ознак із наведених нижче: гострий початок захворювання з температурою тіла вище 38 °C; кашель із виділенням мокротиння; фізикальні ознаки (притуплений або тупий перкуторний звук, ослаблене або жорстке бронхіальне дихання, фокус дзвінких дрібнопухирцевих хрипів та крепітації); лейкоцитоз (більше 10×109 /л) або паличкоядерний зсув (більше 10%).

Лікування проводиться згідно протокола по пневмонії.

Таким чином, пневмонія, що має швидкозростаючу розповсюдженість, постійні зміни спектра збудників, потребує чітких дій лікаря. Це дозволить значно поліпшити наслідки та запобігти розвитку ускладнень із боку дихальної, серцево-судинної та інших систем організму.

Лікар сімейної медицини дитячої полікліники №2 Шумілова І.С

Tags:

Trackback from your site.

Leave a comment

61